Страждання з надією після втрати дитини з Адріель БукерЗразок

День два

Неприборканість горя

Псалми 69:1-4

Я пам'ятаю дні, коли хотілось заповзти у печеру, скрутитись там клубочком у тиші, заснути й ніколи не прокидатись. Це не означає, що хотілось померти, просто я не знала, як жити під тягарем суму і розбитих сподівань.

З'являючись нізвідки, смуток накривав мене, як ударна хвиля, стискаючи груди, змушуючи мене відчайдушно шукати полегшення. Проте, проживаючи моменти найбільшої самотності, я пам'ятаю солодке відчуття Божої присутності у найтемніші часи. Внутрішній голос підказував, що це не самотність, це товариство.

Не можу сказати, що постійно відчувала Його присутність, що не очікувала чогось суттєвішого - дотику чи слова. (Білборд у неонових вогнях з подвійною веселкою на фоні був би чудовим варіантом). Але навіть відчуваючи, що йду навпомацки в темряві, я завжди знала, що є Бог, який сам досвідчив біль і залишався зі мною у моєму.

Можливо, у вас зовсім інший досвід. Може, ви намагаєтесь зрозуміти, як ваша душа має знайти спокій після того, що нагадує остаточне горе чи віру, яка ніколи не відновиться. Можливо, вам здається, що Бог відсутній чи затих. Чи, може, ви щойно почули ці слова - "серцебиття відсутнє" - і ви шукаєте рятівний круг. Можливо, ви не знаєте, чи коли-небудь знову відчуєте близькість з Богом і чи взагалі варто зберігати віру. Можливо, вам просто хочеться знати, що ви не самотня.

Я б хотіла сказати вам, що Ісус близько, коли ви найбільше Його потребуєте, але не можу. Хто я така, щоб свій досвід співставляти з вашим? Я не буду цього робити. Але ось, дорогенька, правда страждання: воно є неприборканим. Горе не дотримується ніякого плану. Воно не зважає на чарт-плани. Його не запишеш у список справ і не поставиш галочки по списку і воно не висітиме у календарі планів.

Горе бурхливе, як море, але воно не повинно нас руйнувати. Ми не можемо його підкорити, але можемо ним управляти і навіть тут ми можемо знайти Ісуса.

Як у вашому житті проявляється неприборканість горя?