Герої Пасхальної Історії: Симон ПетроЗразок

Ми не знаємо, куди Петро пішов після свого зречення. На відміну від Івана та Марії, матері Христа, він не був присутній біля підніжжя хреста, на якому помирав Ісус. Проте ми здогадуємося, що, скоріш за все, він не пішов додому. 

Що ми дійсно знаємо, так це те, що наступних пару днів були для Петра найважчими. Приголомшений своєю поведінкою в ніч арешту Ісуса і непевний того, як виглядатиме майбутнє, Петро дивився в безодню невизначеності. Цар, що, як він думав, встановить Царство Боже і повалить римлян, тепер тлів у чужій гробниці. 

Звийчайно, якщо Він дійсно був Ним.

В неділю вранці горювання Петра перервав раптовий візит захеканої ватаги жінок на чолі з Марією Магдалиною та Марією, матір'ю Ісуса. Вони ледве могли слово мовити. Сказане ними здавалося безумством. Ні, це, власне, і було безумством. Тіло Ісуса зникло? Та це ж неможливо. Гробниця знаходилася під надійною охороною римлян. До тяжкого каменю на вході гробниці була прикладена печатка. І ще одна маленька деталь - мертві тіла не оживають. Однак жінки говорили цілком серйозно. А ще їх звістка особисто стосувалася Петра. Марк описує сцену в гробниці, де юнак, одягнений у білу одежу, повелів Марії: "Але йдіть, скажіть учням Його та Петрові" (Марка 16:7).

Та Петрові. Ці два слова прогнали сон з очей Петра, і він побіг у напрямку до печери, яку заможний благодійник Йосип з Ариматеї купив для погребіння Ісуса. Коли Петро прибув туди, то застав усе, як повідомляли жінки: пуста печера, відвалений камінь, і що найголовніше - складені погребальні полотна Ісуса. 

Кульмінацію Петрової історії описує євангеліст Іван: ця подія на березі майже повністю збігається з описом, який подає Лука на початку Петрового шляху з Ісусом. Це не помилка і не збіг, що Господь завершує Свої три роки з Петром тим самим чудом: за цілий день риболовлі нічого не вловлено, неохоче закидання сітей ще раз, аби не засмучувати Ісуса, і повний човен риби. 

Христос до цих пір шукає ловців людей, кульгаючих лідерів. Тут ми бачимо неперевершену односторонню любов Бога. Ми зраджуємо Його, але Він не зраджує нас. Ми забуваємо про Нього, однак Він не забуває про нас. Ми гонимось за іншою любов'ю, проте Він залишається вірним.