Боротьба з тривогоюЗразок

Чому Бог допускає, щоб ми відчували тривогу?

Це справді чудове запитання. Хотілося б мати правильну відповідь. Я можу запропонувати деякі причини, чому Бог може допускати тривогу, але всі вони будуть лише припущеннями. Отже, замість того, щоб намагатися відповісти на запитання, чому Бог допускає тривогу, краще зосередитися на тому, що Бог може здійснити у вашому житті через тривогу. 

Мені подобається така цитата: «Тривога неминуча, але чи закує вона нас у залізні кайдани – це наш вибір».

Запитання на кшталт "чому" може часом залишити нас у розчаруванні, розгубленості та завести в глухий кут. І чому так відбувається, запитаєте ви? Тому що деякі з таких запитань можуть залишатися без відповідей. Тому просуньмося далі цього "чому" і зупинімося на "що" Бог може зробити через наші переживання. 

На 2-й день цього плану я коротко поділився досвідом, який ми пережили з дружиною. Дозвольте вам відверто зізнатися, що в процесі було поставлено мільйон "чому?" Наприклад, “Чому Ти дозволив цьому статися з нами? Ми обоє любимо Тебе і служимо Тобі як можемо. Ми невпинно молимося за зцілення, щоб нас не спіткала така доля. Чому Ти не відповідаєш на наші молитви? Ми робимо все, що можемо, а тривога все ще тут. Чому ми страждаємо? 

Такі запитання лише ще більше викликали розчарування та гіркоту. Але коли ми почали ставити запитання по-іншому: “Гаразд, Боже, що Ти прагнеш зробити?”, ми почали помічати досить серйозні зміни, які, мабуть, пропустили раніше. Ми почали бачити, що Бог використав біль занепокоєння, щоб зблизити нас одне з одним і з Ним. Ми з дружиною мали навчитися ефективно спілкуватися одне з одним, смиренно служити і підтримувати одне одного, коли хтось із нас відчував труднощі. Ми також виявили той факт, що молимося Богові з більшою щирістю та благоговінням, ніж будь-коли раніше. 

Ми почали усвідомлювати справжню істину: те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Наша віра ставала міцнішою, наші серця ставали більшими, а наші стосунки – ближчими. 

”Тривога неминуча, але чи закує вона нас у залізні кайдани – це наш вибір”. 

Коли ви раптом відчули себе замкненими у в'язниці, легко можна так зосередитися на своїх переживаннях, що ми в результаті упустимо те, що Господь у ці моменти створює всередині нас. 

Апостол Павло був добре знайомий з перебуванням під замком. Яким чином, запитаєте ви? Він буквально цілі роки проводив у в'язниці через свою віру в Ісуса. Особливість цієї частини історії полягає в тому, що Павло співпереживає нам, коли ми почуваємося в ув'язненні тривоги. Він це відчував і жив цим. Тому, коли ми читаємо його слова, то чуємо не просто людину, у якої є відповіді на поставлені запитання, а того, хто насправді може нам співпереживати. 

Завдання: Почніть із запитання: “Боже, що Ти намагаєшся сказати мені й зробити через мою тривогу?”