ВІД БОЛЮ ДО БЛАГОСЛОВЕННЯ

Наші батьки мали алкогольну залежність. Батько був дуже жорстокий, і ця жорстокість призвела до ув’язнення. Мама пішла з дому, залишивши мене з сестричкою одних у будинку без води й тепла. Ми не знали, де вона і чи повернеться. Нам було прикро, що вона нас полишила, але ми завжди на неї чекали. Мені було 12 років, а сестрі — 14. Довелося дуже рано подорослішати. Ми виживали. Часто були голодні. Особливо важко було взимку. Дрова закінчилися. Ми намагалися щось знайти, щоб розпалити вогонь і приготувати їжу. Пічка була поламана, диміла, ми могли варити суп увесь день.

У школі через голод було дуже складно сприймати інформацію. Інколи я ходила по шкільних смітниках, шукаючи щось їстівне. В класі почувалася зайвою через постійні приниження від однокласників.

Одягу і взуття практично не було. Одного разу бабуся-сусідка віддала свої чоботи, які були на два розміри меншими, але я взула їх і пішла до школи. Я звикла до незручного взуття, тому згодом дуже здивувалася, коли мене запитали під час примірки в магазині: "Не тиснуть?" Виявляється, є взуття, яке зручне та не тисне.

Ми з сестрою дуже хотіли свята. Одного року вродило багато буряків. Ми поставили стіл, наварили буряків, змогли купити лимонад. Сіли та почали вдавати, що нам радісно, але в душі розуміли, що обманюємо себе, бо радості не було.

Я дуже багато мріяла. Мрія — це те, що може мене потішити. Адже ніхто не міг мені заборонити мріяти. Я лягала, вкривалася ковдрою та уявляла своє нове життя, де я співаю. Я дуже хотіла навчатись музики й співу.

Для Бога немає нічого неможливого. Він зробив диво в нашому житті. Одна віруюча жінка, неодружена, взяла опіку над нами. Вона показала нам Бога. Я зрозуміла, що Він — люблячий Бог. У мене не було образи на Нього за своє дитинство та юність, але одного разу я щиро і без претензій запитала у Бога, де Він був, коли було так боляче, коли ми кричали про допомогу, плакали та не хотіли жити. Я відчула в серці, як Він мені сказав: "Я плакав разом із тобою". Так, це правда. Він ніколи не залишав.

Я змогла вивчитися. Зараз моя мрія здійснилась. Я співаю.

Якщо ти відкриєш Богові своє серце, Він стане твоїм небесним татом. Він відкриє перед тобою такі двері, про які ти, можливо, тільки мріяв. Він буде вести тебе, зцілить твій біль та перетворить його на благословення. Тільки Бог є любов.

***

Історія Ірини Шевченко показує, що навіть у найважчі моменти Бог не залишає нас. Він плаче разом із нами, підтримує і через інших людей приносить у наше життя світло і надію. Віра в Бога і відкрите для Нього серце можуть зцілити біль, надати сил та відкрити нові можливості, перетворюючи труднощі на благословення. Божа любов і турбота завжди з нами, навіть коли ми цього не помічаємо. Наразі Ірина взяла під опіку двох дівчаток і працює з дітьми, які, як і вона колись, позбавлені батьківської любові.