ХодімоЗразок

Врятовані, щоб рятувати

Автор: С. Джордж Томас

Наприкінці 1820-х років у місті Ноттінгем — маленькому містечку на сході Англії з населенням близько 50 000 народився хлопчик, на ім'я Вільям. Після смерті батька родина Вільяма не могла дозволити собі кошти, необхідні для продовження його навчання. Тому, коли йому було лише 13 років, Вільяма відправили в учні до місцевого лихваря.

Хоча він не знав точно, що це таке, Вільям відчував, що Бог кличе його до великої роботи. Тож юнак почав читати кожну книгу, яка потрапляла йому під руку, і навчився добре говорити й писати. Всупереч поганому здоров’ю, Вільям пройшов усі глухі вулиці та завулки Ноттінгема, ревно поширюючи Євангелію. Зрештою він переїхав до Лондона, де продовжував проповідувати, водночас працюючи лихварем. Там він зустрів споріднену душу — Кетрін Мамфорд, молоду жінку, з якою згодом одружився.

Кожного дня, коли Вільям і Кетрін гуляли брудними вулицями Лондона, те, що вони бачили, жахало їх: паби, наповнені чоловіками та жінками, які топили свої печалі та пропивали своє життя. П'ятирічні хлопчики стоять п'яні на вулицях. Жінки, молоді дівчата і навіть молоді хлопці займаються проституцією свого тіла лише для того, щоб покласти їжу у свій живіт. Побиття, пограбування, зґвалтування та вбивства були звичайним явищем. Бідність і хвороби були нормою. Куди б вони не глянули, скрізь бачили лише безвихідь і відчай. Вільям і Кетрін знали, що відбувається духовна битва за душі цих людей і сатана перемагає. Це усвідомлення розбило їхні серця, але воно також спонукало їх хотіти щось із цим зробити... Це викликало у них бажання боротися.

Обтяжені спустошенням, яке вони побачили, Вільям і Кетрін відкрили Товариство християнського відродження — пізніше назване Християнська місія — у нетрях Східного Лондона. Щовечора та щонеділі вранці вони проводили служби для найбідніших і найнужденніших, включаючи алкоголіків, азартних гравців, злочинців і повій. Так само як Іоан Хреститель, Вільям проповідував послання покаяння у гріхах і заклик до святості. Він твердо вірив, що сила Бога, яка діє в серці людини, виявиться в пристрасному житті любові до Бога та інших. Його мета полягала в тому, щоб привести людей до Христа, а потім приєднати їх до церкви, де вони могли б зростати та духовно зріти. Наперекір тому, що вони зіткнулися з неймовірною протидією — їхні служби були перервані глузуванням, феєрверками, киданням каменів тощо, — Вільям і ті, хто з ним працював, просто підставили другу щоку й продовжували непохитно проголошувати Євангелію як воїни Ісуса Христа.

Впродовж тривалого часу Вільям усвідомлював, що популярна музика сприяє наверненню, але одного разу він зрозумів, що духові оркестри також чудово залучають натовпи. І, як додатковий бонус, вони допомогли заглушити задир. Тож із цього моменту, де б він не проповідував, чи то на розі вулиць, чи в музичних залах, Вільяма супроводжував духовий оркестр.

Подумавши, що ніхто не може зосередитися на порожній шлунок, Вільям і Кетрін відкрили неповні кухні по всьому місту, щоб допомогти забезпечити бідних їжею. Для них задоволення соціальних потреб було лише засобом для досягнення набагато більшої мети — вести людей у Боже царство. Хоча спочатку їм було важко залучити фінанси, їхня робота швидко поширилася за межі Лондона в країни по всьому світу — Сполучені Штати, Канада, Франція, Південна Африка, Австралія, Нова Зеландія, Індія, Швеція, Швейцарія, Ямайка та багато інших. Їхня місія також розширювалася… від реабілітації в’язнів до викриття продажу молодих дівчат для проституції.

У той час, коли переважна більшість людей дотримувалася думки, що бідні повинні звинувачувати лише себе у своєму тяжкому стані та гріхах, Вільям привернув увагу міжнародної спільноти до бідності та соціальної несправедливості… усе тому, що він вірив, що це заважає людям на шляху до спасіння. Він навіть отримав аудієнцію у короля Едуарда VII, президента Вільяма Мак-Кінлі та президента Теодора Рузвельта.

У жовтні 1890 року Кетрін померла після тривалої боротьби з раком. Її похорон відвідали 36 тисяч людей. Коли Вільям помер 20 серпня 1912 року, майже 150 тисяч присутніх було на його поминках і похоронах. Їхній практичний підхід до християнства та поширення Євангелії надихнув незліченну кількість людей у всьому світі наслідувати їхній приклад і віддати своє життя для розбудови Царства Божого.

Сьогодні діяльність, яку розпочали Вільям і Кетрін Бут — Армія порятунку — діє в 118 країнах із понад 4,5 мільйонами волонтерів. Вона вважається одним із найбільших розповсюджувачів гуманітарної допомоги.

Вільям і Кетрін визнали, що світ, у якому ми живемо, є полем духовної битви, і як учні Христа ми беремо участь у духовній битві. Вони розуміли, що були «врятовані, щоб рятувати», тому їхня місія була простою — рятувати інші душі для Христа. Вони плакали за загубленими душами й проповідували порятунок по всій Англії. Вони вважали, що недостатньо стояти біля дверей наших церков і запрошувати людей; християни повинні вийти — за стіни наших церковних будівель — і наслідувати приклад Христа, зустрічаючи людей там, де вони є.

Сьогодні битва продовжується. Наркотики, насильство, проституція та злочинність все ще мучать наше суспільство. Діти все одно голодують. Бідні ще з нами. Безнадія та відчай все ще виявляються на обличчях скривджених і втрачених. У Колосян 1:13 сказано: «Він визволив нас із влади темряви й привів до Царства улюбленого Сина Свого». Бог викупив нас, щоб ми могли відкинути сили сатани та просувати Його Царство. Сьогодні Він закликає кожного з нас піднятися і зайняти місце Його воїна. Він кличе нас вийти; у світ, який потопає в темряві. Він закликає нас нести світло в темряву.

Вірш для запам’ятовування:

Господь сказав тобі, о чоловіче, що є добре й чого Господь від тебе вимагає: чинити справедливо, любити милосердя й жити у покорі Богу. Михея 6:8