Гідна Бути ЩасливоюЗразок

НЕТЛІННА КРАСА

Іноді дівчата, відчуваючи відкинення та неприйняття від людей, переживають кризу самооцінки. В дошлюбному періоді досить поширеною є ситуація, коли здається, ніби визнання нашої зовнішності красивою є ключовою підставою для самоповаги.

З подібним викликом свого часу зустрілася героїня Старого Завіту на ім’я Лія. Її історія змальовується на сторінках Біблії в контексті життєвого шляху патріарха Якова, який прийшов у Харан за настановою своєї матері Ревекки до її рідного брата, батька Лії. Неодружений парубок шукав в оселі дядька прихистку і доброї долі, тому одразу задумався над вибором нареченої.

Читати текст, який в більшості перекладів мовами країн колишнього Радянського Союзу сухо і зверхньо описує зовнішність дочок Лавана, мені неприємно, адже він змальовує портрети «красуні і чудовиська»:

«А в Лавана було дві дочки: ім’я старшій Лія, а ім’я молодшій Рахіль. Очі ж Ліїні були хворі, а Рахіль була гарного стану та вродливого вигляду»

(Бут.29:16-17).

Мені неодноразово доводилося чути різноманітні теорії на тему офтальмологічних діагнозів Лії.Що ж насправді означає фраза «очі були хворі»? Дехто навіть приписує їй каліцтво чи потворність.

Перевіривши значення слова, яке вжито в оригіналі тексту при описі очей Лії, дізнаємося, що мова тут йде зовсім не про діагнози. Погляньмо, як це слово звучало гербрейською, і яким є синонімічний ряд його перекладів:

רַךְ —слабкий, ніжний, м’який, зніжений, боязкий і лагідний.

Виходить, що мова йде про характеристику ПОГЛЯДУ дівчини, яка не почувала себе так впевнено, як її молодша сестра Рахиль. Ми не бачимо жодного свідчення про діагноз, ваду чи каліцтво в перекладі цього слова.

То що ж було не так з Лією?
«Що не так зі мною?» — кожна з нас на певному етапі життя задавалася цим питанням, не знайшовши взаємності у хлопця, до якого відчувала симпатію.

І саме історія з очами Лії яскраво демонструє відповідь на це питання: «Якщо хлопець не оцінив зовнішність дівчини, то це не означає, що вона некрасива. Це лиш означає, що у нього інший смак».

Сьогодні цю істину нам значно легше прийняти, бо ніхто не змушує дівчат виходити заміж за чоловіків, яким вони не милі (як згодом сталося з Лією, адже батько обманом видав її заміж за Якова, який любив її сестру).

Але навіть із цими обставинами Лія гідно справилася. Згодом, коли Господь побачив, що ця молода жінка зненавиджена, то відкрив її утробу для дітородження. Враховуючи те, що в часи патріархату жінки здобували повагу в суспільстві, еквівалентну до кількості народжених синів, Бог компенсував Лії відкинення, яке вона відчувала вдома.

Із першими трьома вагітностями жінка очікувала, що чоловік її покохає, зверне увагу на її чеснотність, буде прилучений до неї. Саме ці бажання Лія озвучує після народження Рувима, Симеона і Левія.Та згодом, тверезо усвідомивши, що суть не в ній, а в тому, що Яків любить іншу (бо саме Рахиль відповідає його суб’єктивним стандартам краси), Лія прийшла до найважливішого рішення у своєму житті і озвучила його, народивши четвертого сина:

«І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: Тим разом я буду хвалити Господа! Тому назвала ім’я йому: Юда»

(Бут.29:31-35)

Вона більше нічого не очікує від свого чоловіка. Але при цьому проголошує: «Я буду хвалити Господа!». Без умов. Навіть якщо обставини життя ніколи не зміняться.

В тексті оригіналу слово, яке Іван Огієнко перекладає як «хвалити», має наступні значення:

ידה‎

- славити,

- дякувати,

- сповідувати,

- визнавати!

Це рішення не може не вражати, адже Лія не відвідувала недільну школу. Її батько був язичником. Її родина не відвідувала щотижня церкву, ані синагогу (таких понять ще навіть не існувало). Вона зростала в атмосфері політеїзму і толерування різних вірувань.Та попри це Лія приймає рішення хвалити Бога Яхве — Бога свого чоловіка. Бога чоловіка, який своїм відношенням навіть не намагався придбати її для своєї віри. Дивовижним також в цій історії є те, що кохана Яковом Рахиль згодом так і не стане такою ж ревною поклонницею і послідовницею живого Бога, як її відкинена сестра.

У той момент, коли Лія вирішила хвалити Бога, нічого видимо не змінилося в її житті на краще. Навіть через тиждень, навіть через рік. Але це рішення подарувало їй свободу бути щасливою, не очікуючи визнання. Хоча воно таки відбулося.

Коли на смертному одрі Яків, прощаючись із синами, настановляв їх стосовно місця свого поховання, то просив поховати у печері, де лежали Авраам і Сарра (його дідусь із бабусею), де були поховані Ісаак і Ревекка (його батько із матірʼю), і де, за його словами, він поховав не красуню Рахиль, а смиренну перед Богом Лію.

Тож хоч і наприкінці життя, але Яків все ж зрозумів, що«краса—то омана,а врода—марнота. Жінка ж богобоязна має бути хвалена!».

Найціннішою відзнакою краси Лії стала саме Божа прихильність. Дивовижно, але Ісус Христос через багато століть після її смерті прийшов на землю, щоб спасти людство від гріха, саме через насіння її четвертого сина, того самого Юди, народивши якого, Лія віддала хвалу Богові. Навіть не знаю, чи існує більший комплімент від Господа, аніж той, який отримала Лія за красу свого чеснотного серця.

Справжня краса — це здатність славити Бога навіть тоді, коли для цього немає видимих причин. Роблячи так, ми самі собі даємо право бути щасливими тут і зараз!

Молитва

Господи, дякую Тобі за те, що Ти— Серцезнавець, який оцінив мене не за зовнішністю, яку я не можу змінити, але за прагненням бути вдячною Тобі навіть тоді, коли нічого не можу змінити. Дякую за те, що Ти незмінно любиш мене. Навчи, будь ласка, відповідати Тобі взаємністю щодня. Амінь.