Бідолашний я! Зразок

Дякуйте

1 Солунян 5:19 каже нам "Не давайте згаснути Духові Святому", а натомість дякувати за все. 

Ми з вами знаємо, що дякувати в розпал вечірки жалості до себе дуже важко! Одне можна сказати точно: потурання своїм емоціям не дозволяє бути вдячним. 

Коли я думаю лише про себе бідолаху та свої жахливі обставини, то це як сісти на поїзд жалості до себе, який шалено мчить, з квитком в один кінець! 

Одного разу, через день після того, як мене образили, я "їхала" на цьому поїзді й читала 2 Коринтян 4. Коли я дійшла до віршів 17 і 18, то прочитала таке: "Бо легке короткочасне страждання приносить нам вічну славу, яка безмежно перевершує ці страждання. Ми зосереджуємося не на очевидному, а на тому, що є невидимим, бо видиме — тимчасове, а невидиме — вічне".

У той момент я відчула, що Бог звернувся до мого серця, сказавши: «Якщо ти хочеш, аби це "страждання" було легким і тимчасовим, не зосереджуйся на тому, що бачиш або відчуваєш - зосередься на Моїх істинах!» і я відразу зрозуміла, про що Він говорить. Почуття жалості до себе заважало мені пробачити людині, яка заподіяла мені біль, і утримувало мою увагу на собі та на болю, який я відчувала. Якщо я хотіла бути вільною, мені потрібно було зосередитися на іншому - на доброті Бога! 

Я зрозуміла, що, так, можливо, мені було боляче, можливо, мені доведеться мати справу з плутаниною, долати труднощі, розповідати історію, але я не хотіла залишатися в такому стані. Я хотіла бути переможцем і рухатися вперед у своєму житті з Господом. Це змусило мене зупинитися, переосмислити ситуацію і прийняти рішення негайно зійти з поїзда жалості до себе. 

Ви можете зробити те саме, простивши, змінивши фокус уваги і подякувавши Богу за всі Його благословення! 

Цей план допоміг вам? Це уривок з 8 розділу моєї книги "Я пробачаю тобі, але…" Ви можете прочитати першу частину тут.