Врятовані мріїЗразок

Мій перший День матері - день, який, як я собі уявляла, буде наповнений квітами та блискучими почуттями. Натомість я вислуховувала зізнання, що призведе до кінця мого шлюбу. Травмована та зажурена, я не була в стані займатися своєю дівчинкою перші 24 години. Мої дорогі друзі були люб’язними прийняти її на ніч. 

Коли я наступного дня приїхала за нею, я сиділа у калюжі сліз на килимі їх вітальні, нарікаючи: “Я була його нареченою. Ми дали обітниці. Ми мали виховувати дітей та мати онуків разом. Ми збиралися розірвати цикл розлучень у наших сім’ях. Ми мали постаріти разом". 

Подруга слухала співчутливо, перш ніж запропонувати спостереження. "Гармоні, схоже, ти намалювала картину того, як ти хотіла, щоб було твоє життя. Я знаю, що це важко, але, можливо, час відмовитися від того полотна та довіритися Богу, аби Він намалював нове".

Вона мала рацію. Я сумувала не лише про своє життя, але й про те, що, як я гадала, буде. Горе поверх горя. Більшість із нас витратили час на уявлення того, як буде виглядати наше життя. Ми малюємо картини в своїх головах - картини наших шлюбів, дітей, кар’єри, дружби, а іноді навіть терміни для всіх цих речей. 

Бачення - це добре, але що відбувається, коли наші мрії та очікування руйнуються розчаруванням у житті? Смерть коханої людини, розпад шлюбу чи втрата кар’єри? Як ми реагуємо? Чи ми гніваємося на Бога і відповідаємо гіркотою? Чи ми обіцяємо більше ніколи не мріяти, бо надто боляче сподіватися? Або ми готові розкрити руки і віддати Йому полотно свого життя.

Я теж намалювала картину того, як би виглядало моє життя, але виявила, що моя картина може не відповідати остаточному варіанту, який Бог пише для мене.

Фантазія може бути ідолопоклонством. Це трапляється, коли ми віримо в образ, створений нашим розумом. Набагато легше довіряти чомусь, що ми можемо бачити й контролювати, ніж довіряти Богові, Якого ми не бачимо й не можемо контролювати.

Справжні стосунки та близькість можуть лякати. Зцілення може лякати. Ці речі вимагають довіри та мужності, щоб іти з Богом незнайомими шляхами, яких ми навіть не уявляли. Але Бог, наш Бог, хоче взяти нас у цю подорож. Він зробить наші нерівні місця гладкими та принесе світло туди, де його немає.

Якщо ми дозволимо Божому прожектору проникнути в наше серце, Він може викрити справжнє джерело нашого болю, щоб відбулося зцілення. Тільки тоді ми зможемо чітко побачити, що спонукало нас втекти у фантазії. Тільки тоді ми зможемо віддати полотно свого життя доброму Богу, знаючи, що Він може зробити надзвичайно більше того, про що ми можемо просити, думати чи уявляти!