Від тривоги до спокою Зразок

У Филип'ян 4:6-7 апостол Павло закликає нас ні про що не турбуватися. Натомість ми маємо молитися і дякувати. Легко висловлювати свою вдячність Богу після перемоги чи після чудесного прориву. Але ми побачимо, що ми покликані робити це також у розпал нашої боротьби.

У той час, коли Павло писав це до церкви у Филипах, він перебував у в’язниці і його майбутнє було вельми невизначене. Проте він дивився далі за межі свого тогочасного становища і не зациклювався на поганих, потенційних наслідках. Його лист відображає його глибоку радість і підхід наповнюватися радістю. 

Лише за два вірші перед тим, як закликати нас висловити свою вдячність, він закликає нас завжди радіти. У повелінні “завжди” радіти йдеться про постійну або звичну радість. Далі, щоб підсилити свою думку, він не зволікаючи повторює заклик: “Знову кажу: радійте!” Він показує нам, що навіть посеред нашого болю ми можемо вибрати радіти і прославляти Бога. 

Я не вірю, що Павло просить нас висловити нещиру вдячність. Я думаю, що він закликає нас дякувати там, де це потрібно, навіть посеред будь-якої сьогоднішньої боротьби, через яку ми проходимо. 

Я з'ясував, що завжди є що святкувати. Навіть під час найважчих випробувань, які мені випадали, все одно були речі, за які я вдячний. І роздуми над ними та висловлення моєї вдячності Богу допомагають змінити мій погляд та відкалібрувати мій розум. 

Перевантаження негативними або стресовими думками може створити загальне відчуття неминучої загибелі. Але коли я вирішую висловити свою вдячність Богові замість того, щоб зосереджуватися на негативних почуттях, я часто відчуваю, що тягар починає спадати.