Ні про що не турбуйтесьЗразок

Що, якщо прославляти Бога можна навіть у розпал болю? Брайан відчував тривогу, яка викликала, у тому числі, і деякі фізичні симптоми. Але завдяки своєму досвіду він дізнався, що йому як і раніше було за що бути вдячним Богові. Ось його історія: 

Вперше я зіткнувся з гострою тривогою та панікою кілька років тому, перебуваючи в іншій країні в непростий період життя. Намагаючись вивчити нову для себе мову, відкрити свою справу, бути світлом Христовим там, де навіть не було церкви, і будучи батьком однорічних двійнят, я ніби поступово спускався в темну долину. 

Протягом декількох місяців я страждав від болю в грудях, головного болю та інших недуг, які служили каталізатором для страху та занепокоєння більше, ніж будь-що інше, що я переживав. Аж до цього моменту свого життя я ніколи особливо не боровся з занепокоєнням і, чесно кажучи, навіть пишався тим, який я сміливий і ризиковий. Але незабаром я почав зациклюватися на гірших варіантах розвитку подій, переконаний, що зі мною відбувається щось жахливе або що щось жахливе станеться з моєю родиною. 

Мене запитують, чи була моя тривожність викликаною обставинами, психологічною чи духовною. Обміркувавши це досить серйозно, я цілком переконаний, що відповідь - "так". Думаю, часто може бути замішано декілька чинників. Стрес має властивість доходити до точки кипіння, коли навіть найстійкіші піддаються його зростаючій силі. 

Також, як і при будь-яких інших фізичних обмеженнях або хворобі, деякі з нас переживають періоди, коли хімічні реакції нашого тіла дають збій. До того ж, наш духовний ворог не має принципів, коли справа доходить до його атак, і б'є по наших найслабкіших місцях. 

У своєму знаменитому заклику ні про що не турбуватися в Посланні до Филип'ян 4:6-7 Павло закликає нас не тільки молитися, але й дякувати. Контекст вказівок Павла - це не переможні лаври чи велике досягнення. Насправді сам Павло перебував у досить жахливій ​​ситуації. Він писав філіппійскій церкви з в'язниці, маючи дуже невизначене майбутнє. Однак його послання дихає радістю. 

Отже, навіть у розпал болю ми можемо віддавати хвалу. 

Не думаю, що Павло просить нас висловлювати нещиру радість. Гадаю, він закликає нас віддавати подяку там, де необхідно її віддати, навіть у розпал будь-яких труднощів, через які ми проходимо. 

Я виявив, що у мене не бракує причин для радості. Навіть у розпал найважчих випробувань, з якими я стикався, у мене були причини для вдячності. Роздуми над ними і висловлювання подяки Йому допомагають мені змінити свою точку зору і переналаштувати свої думки. 

Надлишок негативних і важких думок може викликати загальне відчуття приреченості. Але навіть висловлюючи подяку Богові як вимушеного прояву дисципліни, я часто відчуваю, як тягар стає легшим. 

Не можна сказати, що для життя, вільного від тривоги, існує якась хитра формула. Але принцип гідної хвали Богу навіть незважаючи на біль - це шлях у Його цілющу присутність, який дарує нам мир. 

Брайан