Буття 49:22-33
Буття 49:22-33 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
«Йосип — родючості син, виноградна лоза над струмком, галуззя якої лізе на мур. Йому багато завдавали гіркоти, багато хто стріляв у нього. І лучники ворогували з ним. Але тугий і досі його лук, і руки його вправні руками Якового Могутнього, це іменем Пастиря, Твердині Ізраїлю. Завдяки Богові батька твого, Який допоможе тобі, завдяки Всемогутньому, Який благословить тебе благословенням небес, що над нами, благословенням безодні, що під ногами, благословенням грудей і утроби. Благословення твого батька більші від благословень довічних гір і щедрості споконвічних схилів. Вони зійдуть на Йосипа чоло, на брови віддаленого від братів своїх». «Веніамин, мов той голодний вовк. Уранці пожирає здобич, а ввечері ділиться впольованим». Ось усі дванадцять колін Ізраїлевих і те, що їм мовив їхній батько, коли благословляв їх, коли дав кожному своє благословення. Він наказав їм таке: «Я скоро прилучуся до своїх рідних. Поховайте мене разом із моїми пращурами в печері, що на полі Ефрона-хиттита. Поховайте мене в печері, що на полі Махпела поблизу Мамре в землі Ханаанській. Авраам купив те поле в Ефрона-хиттита, щоб мати місце для поховання. Авраам і його дружина Сарра там поховані, там поховані Ісаак і його дружина Ревекка, там поховав я і Лею. Те поле й та печера придбані у хиттитів». Закінчивши наказ своїм синам, він випростався в ліжку, помер і прилучився до своїх рідних.
Буття 49:22-33 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
Йосип вітка родюча, вітка родючая над джерелом, її віття по муру спинається. І огірчили його та з луку стріляли, і зненавиділи були стрільці його. Та зостався міцним його лук, і стали пружні рамена його рук, від рук Сильного Якового, звідти Пастир, Твердиня синів Ізраїлевих. Проси ти від Бога, свойого Отця, і Він допоможе тобі, і проси Всемогутнього і Він благословить тебе благословенням небес, що на висоті, благословенням безодні, що долі лежить, благословеннями перс та утроби. Благословення батька твого стали сильніші від благословення батьків моїх, аж до пожаданих висот віковічних. Нехай вони будуть на голову Йосипову, на маківку вибраного з-поміж братів своїх! Веніямин хижий вовк: вранці їсть він ловитву, а на вечір розділює здобич. Оце всі дванадцять племен Ізраїлевих, і те, що говорив їм батько їх. І він поблагословив їх, кожного за благословенням його поблагословив їх. І він наказав їм, і промовив до них: Я прилучаюся до своєї рідні... Поховайте мене при батьках моїх у печері, що на полі Ефрона хіттеянина, у тій печері, що на полі Махпели, що навпроти Мамре в ханаанській землі, яке поле купив був Авраам від Ефрона хіттеянина на володіння для гробу. Там поховано Авраама й жінку його Сарру, там поховали Ісака та його жінку Ревеку, і там поховав я Лію. Поле й печера, що на нім, то добуток від синів Хета. І закінчив Яків заповіта синам своїм, і втягнув свої ноги до ліжка, та й спочив. І він прилучився до своєї рідні.
Буття 49:22-33 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Йосиф — син, який зростає; син, якому заздрять, що став славним; мій син наймолодший — повернувся до мене. Змовники — обмовляли його, і противилися йому начальники стрільців; та силою знищив їхні луки, і ослабли сухожилля в’язів їхніх рук від руки Сильного Бога Якова, — через те, що зміцнив Ізраїля, — від Бога твого батька, і допоміг тобі мій Бог, і поблагословив тебе небесним благословенням згори і благословенням землі, що має все. Через благословення грудей і лона, — благословення твого батька і твоєї матері, — зміцнів у благословенні вічних гір і благословенням вічних вершин. Вони спочиватимуть на голові Йосифа, і на голові братів, яких він попровадив. Веніамин — хижий вовк: вранці ще їсть, а ввечері ховає їжу. Оце всі дванадцять синів Якова, і сказав їм це їхній батько. Він поблагословив їх — кожного з них поблагословив окремим благословенням. І сказав їм: Я приєднуюся до мого народу; поховайте мене з моїми батьками в печері, яка на полі Ефрона-хета, — в подвійній печері, що напроти Мамврії, у Ханаанській землі, у печері, котру купив Авраам у Ефрона-хета для власної гробниці. Там поховали Авраама і його дружину Сарру, там поховали й Ісаака та його дружину Ревеку, там поховали Лію, — в полі, купленому в хетових синів, — у печері, що на ньому. Давши заповіт своїм синам, Яків замовк, простягнув ноги на ліжку і помер. Він приєднався до свого народу.
Буття 49:22-33 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Йосиф же, се вітка добра з дерева, що родить над криницею, да й стеле яблука по муру. Нацїлялись в його з лука, стрелили, та лук свій Він удержав у потузї. Руцї не послабли. Всемогущий благодатно, синку, тебе кропить з неба гарними дощами, із землї годує. Ті ж бо всї благословення, що дознав отець твій, взяли гору над горами, вічними холмами. Ой нехай же на голову всї Йосифові зійдуть і на тїмє осяйного князя між братами! Бенямин, се в нас вовцюга, наситу не знає; вранцї - він жере поживу, в вечір - здобич дїлить. Усе це дванайцятеро поколїнь Ізрайлевих, і се промовив до них отець і благословив їх кожного, по благословенню його благословив їх. І заповідав їм, і каже їм: Я пригорнусь до народу мого. Поховайте мене з отцями моїми в печері, що на полї Ефроновому Гетієвому, В печері, що на полї Макпелевому, що перед Мамрійщиною в Канаан землї, що купив Авраам у Ефрона Гетія у державу на гробовище. Там поховано Авраама й Сарру, жону його; там поховано Ізаака й Ребеку, жену його, і там поховав я Лею. Куплене поле й печера на йому в синів Гетових. І переставши Яков чинити заповіт синам своїм, простягнув нозї свої на постелї і розлучивсь із душею, та й пригорнувсь до народу свого.