Буття 49:22-33

Йосиф же, се вітка добра з дерева, що родить над криницею, да й стеле яблука по муру. Нацїлялись в його з лука, стрелили, та лук свій Він удержав у потузї. Руцї не послабли. Всемогущий благодатно, синку, тебе кропить з неба гарними дощами, із землї годує. Ті ж бо всї благословення, що дознав отець твій, взяли гору над горами, вічними холмами. Ой нехай же на голову всї Йосифові зійдуть і на тїмє осяйного князя між братами! Бенямин, се в нас вовцюга, наситу не знає; вранцї - він жере поживу, в вечір - здобич дїлить. Усе це дванайцятеро поколїнь Ізрайлевих, і се промовив до них отець і благословив їх кожного, по благословенню його благословив їх. І заповідав їм, і каже їм: Я пригорнусь до народу мого. Поховайте мене з отцями моїми в печері, що на полї Ефроновому Гетієвому, В печері, що на полї Макпелевому, що перед Мамрійщиною в Канаан землї, що купив Авраам у Ефрона Гетія у державу на гробовище. Там поховано Авраама й Сарру, жону його; там поховано Ізаака й Ребеку, жену його, і там поховав я Лею. Куплене поле й печера на йому в синів Гетових. І переставши Яков чинити заповіт синам своїм, простягнув нозї свої на постелї і розлучивсь із душею, та й пригорнувсь до народу свого.