Дiї 27:1-26
Дiї 27:1-26 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Коли було прийняте рішення про те, щоб нам відплисти до Італії, Павла і ще кількох інших в’язнів передали офіцеру на ім’я Юлій, який служив у полку імператора. Ми сіли на адрамитський корабель, що відходив до портів уздовж азіатського узбережжя. З нами був Аристарх, македонець із Солуні. Наступного дня ми припливли в Сидон. Юлій доброзичливо поставився до Павла й дозволив йому відвідати своїх друзів, щоб ті подбали про нього. Звідти ми відпливли до Кіпру, оскільки був зустрічний вітер. Ми пройшли через відкриті води біля берегів Кілікії та Памфилії і прибули до Міри, що в Лікії. Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього. Кілька днів ми пливли повільно й ледве досягли Кніда. Оскільки вітер перешкоджав триматися нашого курсу, ми попливли на південь до Криту біля Салмона. Долаючи великі труднощі, ми пливли вздовж критського берега, аж доки не пристали до місця, що мало назву Добра Пристань, неподалік міста Ласея. Багато часу вже було згаяно, і плисти вже стало небезпечно, тому що юдейський Піст уже пройшов. Павло попереджав їх: «Люди, я передбачаю, що плавання наше буде небезпечним і призведе до багатьох втрат. Під загрозою не лише вантаж і корабель, але й наше життя». Та офіцера переконали капітан і власник корабля, а не Павлові слова. Оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість вирішила, що треба вийти в море і, якщо вдасться, дістатися Фенікса, міста на Криті, і вже там перебути зиму. У Феніксі була бухта, яка виходила як на південно-західне, так і на північно-західне узбережжя. Коли ж повіяв легкий південний вітерець, вони вирішили, що це якраз слушний момент, тож підняли якір і вирушили вздовж критського узбережжя. Та невдовзі з острова почав задувати ураганний вітер, який називався «Північносхідник». Він захопив наш корабель і нас понесло, та оскільки ми не могли плисти проти бурі, то вирішили віддатися на волю вітрові. Коли ми пропливали повз маленький острівець Кавда, він трохи захистив нас від вітру. І з великими труднощами нам ледве вдалося втягти на палубу рятувальний човен. Після того ми намагалися обв’язати канатами корабель. А щоб не сісти на мілину Сірти, матроси спустили вітрила й віддалися на волю хвиль. Шторм дужчав. Тож наступного дня вони почали викидати за борт вантаж, а на третій день повикидали і усе корабельне знаряддя. Кілька діб не з’являлися на небі ні сонце, ані зірки. Шторм усе лютував і у нас не лишалося ніякої надії на порятунок. Давно вже ніхто нічого не їв. Тоді Павло встав перед ними і сказав: «Люди, ви мусили послухатися моєї поради й не відпливати з Криту. Тоді б ви уникли таких втрат і такої шкоди. Але зараз я закликаю вас не впадати в розпач, ніхто з вас не загине, тільки корабель втратимо. Бо минулої ночі з’явився мені Ангел від Бога, Якому я належу і Якому служу. Ангел сказав мені: „Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем, тому Бог збереже життя тобі й людям, які пливуть з тобою”. Тож тримайтеся, мужі, бо я вірю в Бога і в те, що все станеться так, як було мені сказано. Але ж ми повинні натрапити на якийсь острів».
Дiї 27:1-26 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
Коли було вирішено, що ми відпливаємо в Італію, Павла і деяких інших в’язнів передали сотнику з Августової когорти на ім’я Юлій. Ми сіли на адрамітський корабель і відпливли, маючи намір пливти біля асійських місць. З нами був Арістарх, македонянин з Фессалоніки. Наступного дня ми припливли в Сидон, і Юлій, поводячись із Павлом людяно, дозволив йому сходити до друзів і скористатися їхньою турботою. Відпливши звідти, ми попливли попід Кіпром, бо дули зустрічні вітри, і, перепливши море навпроти Кілікії і Памфілії, припливли в Міри Лікійські. Там сотник знайшов олександрійський корабель, який плив в Італію, і посадив нас на нього. Повільно плаваючи чимало днів і насилу опинившись навпроти Кніду, оскільки нам не давав вітер, ми попливли попід Критом навпроти Салмону. Насилу пливучи уздовж нього, ми припливли до одного місця, яке називається Добрі Пристані, поблизу якого було місто Ласея. Оскільки минуло чимало часу і плавання вже було небезпечним, тому що вже минув і піст, то Павло став умовляти, кажучи їм: Мужі, я бачу, що це плавання буде зі шкодою і великою втратою не тільки для вантажу й корабля, а й для нашого життя. Та сотник більше довіряв керманичу і власнику корабля, ніж тому, що казав Павло. А оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість радили відпливти звідти, щоб, якщо якось можна, дістатися до Фініка, критської пристані, що виходить на південний і північний захід, і там перезимувати. Коли ж повіяв південний вітер, то вони, подумавши, що отримали бажане, вирушили і попливли ближче до берега уздовж Криту. Та незабаром зірвався проти нього бурхливий вітер, який називається евроклідон. Оскільки корабель схопило і він не міг протистояти вітру, то ми, віддавшись йому, носилися. Підпливши ж під один острівець, який називається Клавдою, ми ледве змогли опанувати човном. Піднявши його, вони стали використовувати канати, щоб обв’язати корабель, а боячись сісти на мілину, спустили вітрило і таким чином носилися. Оскільки нас сильно кидало бурею, то наступного дня вони стали викидати вантаж; а на третій день ми власноруч викинули корабельні снасті. Оскільки багато днів не було видно ні сонця, ні зірок і налягала немала буря, то врешті зникла всяка надія на наш порятунок. А оскільки всі довго не їли, то Павло встав посеред них і сказав: Мужі, треба було послухатися мене, і не відпливати від Криту, і не зазнавати цієї шкоди і втрати. А тепер вмовляю вас підбадьоритись, бо не буде ніякої втрати життя серед вас, а тільки корабля. Бо цієї ночі став переді мною ангел Бога, Якому я належу і Якому служу, і сказав: Не бійся, Павле, бо ти маєш стати перед кесарем, і ось Бог дарував тобі всіх, що пливуть з тобою. Тому підбадьортеся, мужі, бо я вірю Богу, що буде так, як було мені сказано. Ми маємо натрапити на якийсь острів.
Дiї 27:1-26 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
А коли постановлено, щоб відплинули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув’язнених сотникові, Юлієві на ім’я, з полку Августа. І посідали ми на корабля адрамітського, що пливсти мав біля місць азійських, та й відчалили. Із нами був Арістарх македонець із Солуня. А другого дня ми пристали в Сидоні. До Павла ж Юлій ставивсь по-людському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати. А вирушивши звідти, припливли ми до Кіпру, бо вітри супротивні були. Коли ж переплинули море, що біля Кілікії й Памфілії, то ми прибули до Лікійської Міри. І там сотник знайшов корабля олександрійського, що плинув в Італію, і всадив нас на нього. І днів багато помалу пливли ми, і насилу насупроти Кніду приплинули, а що вітер нас не допускав, попливли ми додолу на Кріт при Салмоні. І коли ми насилу минули його, то припливли до одного місця, що зветься Доброю Пристанню, недалеко якого знаходиться місто Ласея. А як часу минуло багато, і була вже плавба небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити, говорячи їм: О мужі! Я бачу, що буде плавба з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу й корабля, але й для наших душ. Та сотник довіряв більше стерничому та власникові корабля, ніж тому, що Павло говорив. А що пристань була на зимівлю невигідна, то більшість давала пораду відплинути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітрам із півдня та з півночі. А як вітер південний повіяв, то подумали, що бажання вони досягли, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту. Але незабаром ударив на них рвачкий вітер, що зветься евроклідон. А коли корабель був підхоплений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й понеслися. І наїхали ми на один острівець, що Клавдою зветься, і човна насилу затримати змогли. Коли ж його витягли, то засобів допомічних добирали й корабля підв’язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітрила, і носилися так. А коли зачала буря міцно нас кидати, то другого дня стали ми розвантажуватись, а третього дня корабельне знаряддя ми повикидали власноруч. А коли довгі дні не з’являлось ні сонце, ні зорі, і буря чимала на нас напирала, то останню надію ми втратили, щоб нам урятуватись... А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, і обминули б були ці терпіння та шкоди. А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не згине, окрім корабля. Бо ночі цієї з’явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу, та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе. Тому то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано. І ми мусимо наткнутись на острів якійсь.
Дiї 27:1-26 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Коли вирішили, що ми маємо відплисти до Італії, передали Павла та деяких інших в’язнів сотникові полку кесаря, на ім’я Юлій. Тож сівши на адрамитський корабель, який мав пливти до азійських місць, ми відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня. Наступного дня ми причалили в Сидоні. Юлій ставився до Павла по-людськи і дозволив піти до друзів скористатися їхньою турботою. Вирушивши звідти, прибули ми до Кіпру, бо був зустрічний вітер. Коли перепливли килікійське й памфилійське моря, прибули ми до Мири, що в Ликії. І тут сотник, знайшовши олександрійський корабель, який плив до Італії, посадив нас на нього. Повільно пливучи багато днів і ледь допливши до Кніда, бо не дозволяв нам вітер, ми пропливли повз Крит біля Салмони. Ледве минувши його, ми пристали до одного місця, що зветься Добра Пристань, поблизу якого було місто Ласея. Як минуло чимало часу і плавання вже стало небезпечним, бо й піст уже минув, Павло радив, кажучи їм: Мужі, я бачу, що плавання буде небезпечним і з великими втратами — не тільки для вантажу та корабля, а й для наших душ. Та сотник довіряв більше керманичеві й власникові судна, ніж тому, що говорив Павло. Оскільки пристань не була зручною для зимівлі, більшість радила відпливти звідти, щоби при можливості дістатися до Финіки й перезимувати в критській пристані, зверненій до півдня і відкритій для північно-західних вітрів. Тож як повіяв південний вітер, подумали, що досягли бажаного, тому підняли вітрила й попливли повз Крит. Та незабаром повіяв супротивний рвучкий вітер, який зветься евракилон. Коли підхопило корабель, і він не міг протистояти вітрові, ми здалися, і нас понесло. Підпливши до одного острова, що зветься Клавда, насилу змогли втримати рятувальний човен, якого витягли, і вжили допоміжних засобів, обв’язуючи корабель. Побоюючись, щоб не попасти на мілину Сирту, спустили вітрило; і так нас носило. Наступного дня, як нас сильно кидала буря, ми почали викидати вантаж, а третього дня власноручно повикидали корабельне знаряддя. Тому що багато днів не з’являлися ні сонце, ні зорі, а буря сильно налягала, ми повністю втратили надію на порятунок. Оскільки довго не їли, то Павло, ставши серед них, сказав: О, мужі! Потрібно було слухати мене й не відпливати з Криту, — то ми не зазнали би цього лиха та втрати. Тепер же благаю вас: кріпіться, бо не загине душа жодного з вас, а тільки корабель. Тому що цієї ночі переді мною постав ангел Бога, Якому я належу та Якому служу, і сказав: Не бійся, Павле! Тобі треба стати перед кесарем, і ось подарував тобі Бог усіх, хто пливе з тобою! Тому кріпіться, мужі! Бо я вірю Богові, що станеться так, як мені було сказано. Ми маємо добратися до якогось острова.
Дiї 27:1-26 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Як же присуджено, щоб плисти нам в Італию, то передано Павла і деяких инших вязників сотникові, на ймя Юлию, Августової роти. І, ввійшовши в корабель Адрамицький, маючи плисти попри місця Азийські, пустились ми з Аристархом Македонцем із Солуня, що був з нами. А другого дня пристали в Сидонї. І обходив ся Юлий ласкаво з Павлом, і дозволив ходити до другів, щоб дізнати їх піклування. А відчаливши звідтіля, поплили до Кипра; бо вітри були противні. І, перепливши море, що проти Киликиї та Памфилиї, прибули в Мири Ликийські. А там знайшовши сотник корабель Александрийський, що плив в Італию, посадив нас на него. Многі ж днї помалу пливучи і ледві бувши проти Книда, тим що не допускав нас вітер, приплили ми під Крит проти Салмона, і, ледві минувши його, прибули на врочище Гарна пристань, від котрого був близько город Ласей. Як же доволї часу минуло й було вже непевне плаваннє, тим що вже й піст минув, то раяв Павел, кажучи їм: Люде, я бачу, що з утратою і з великою шкодою, не тільки для тягару і для статку, та й для душ наших буде плаваннє. Сотник же керманичові і властителеві корабля довіряв більш, нїж тому, що сказав Павел. Як же пристань не була вигідна на зимуваннє, то більше їх давали раду пуститись ізвідтіля, чи не можна б як, добравшись до Финикиї, перезимувати в пристанї Крицькій, що лежить між вітром полуденнїм і західнїм. Як же повіяв полуденній вітер, то, думаючи, що досягли свого заміру, знявшись поплили мимо Крита. Та незабаром опісля настиг на них бурний вітер, званий Євроклидон. Як же підхопило корабля і не можна було противитись вітрові, то віддались ми (хвилям) і носило нас. На остров же якийсь набігши, званий Клавда, на силу здолїли удержати човна, котрий стягнувши, усякого способу добирали, підвязуючи корабля; а боячись упасти в сирть (мілке місце), спустили парус, і так нас носило. А що вельми буря нами кидала, то назавтра повикидали тягар. А третього дня своїми руками надібє корабельне викидали. Як же нї сонце, нї зорі не являлись многі днї, і налягала немала буря, то на останок і вся надїя віднялась, щоб спасти ся нам. Як же довго не їли ми, то ставши Павел серед них, рече: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такої втрати і шкоди. А тепер благаю вас, бодріть ся; не буде бо погибелї нї одній душі з вас, окрім корабля. Явив ся бо менї сієї ночи ангел Бога, до котрого я належу й котрому служу, глаголючи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед кесарем, і ось дарував тобі Бог усїх тих, що плинуть з тобою. Тим бодріть ся, люде (добрі); вірую бо Богу, що так буде, як сказано менї. Мусимо бо до острова якогось пристати.