Як же присуджено, щоб плисти нам в Італию, то передано Павла і деяких инших вязників сотникові, на ймя Юлию, Августової роти. І, ввійшовши в корабель Адрамицький, маючи плисти попри місця Азийські, пустились ми з Аристархом Македонцем із Солуня, що був з нами. А другого дня пристали в Сидонї. І обходив ся Юлий ласкаво з Павлом, і дозволив ходити до другів, щоб дізнати їх піклування. А відчаливши звідтіля, поплили до Кипра; бо вітри були противні. І, перепливши море, що проти Киликиї та Памфилиї, прибули в Мири Ликийські. А там знайшовши сотник корабель Александрийський, що плив в Італию, посадив нас на него. Многі ж днї помалу пливучи і ледві бувши проти Книда, тим що не допускав нас вітер, приплили ми під Крит проти Салмона, і, ледві минувши його, прибули на врочище Гарна пристань, від котрого був близько город Ласей. Як же доволї часу минуло й було вже непевне плаваннє, тим що вже й піст минув, то раяв Павел, кажучи їм: Люде, я бачу, що з утратою і з великою шкодою, не тільки для тягару і для статку, та й для душ наших буде плаваннє. Сотник же керманичові і властителеві корабля довіряв більш, нїж тому, що сказав Павел. Як же пристань не була вигідна на зимуваннє, то більше їх давали раду пуститись ізвідтіля, чи не можна б як, добравшись до Финикиї, перезимувати в пристанї Крицькій, що лежить між вітром полуденнїм і західнїм. Як же повіяв полуденній вітер, то, думаючи, що досягли свого заміру, знявшись поплили мимо Крита. Та незабаром опісля настиг на них бурний вітер, званий Євроклидон. Як же підхопило корабля і не можна було противитись вітрові, то віддались ми (хвилям) і носило нас. На остров же якийсь набігши, званий Клавда, на силу здолїли удержати човна, котрий стягнувши, усякого способу добирали, підвязуючи корабля; а боячись упасти в сирть (мілке місце), спустили парус, і так нас носило. А що вельми буря нами кидала, то назавтра повикидали тягар. А третього дня своїми руками надібє корабельне викидали. Як же нї сонце, нї зорі не являлись многі днї, і налягала немала буря, то на останок і вся надїя віднялась, щоб спасти ся нам. Як же довго не їли ми, то ставши Павел серед них, рече: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такої втрати і шкоди. А тепер благаю вас, бодріть ся; не буде бо погибелї нї одній душі з вас, окрім корабля. Явив ся бо менї сієї ночи ангел Бога, до котрого я належу й котрому служу, глаголючи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед кесарем, і ось дарував тобі Бог усїх тих, що плинуть з тобою. Тим бодріть ся, люде (добрі); вірую бо Богу, що так буде, як сказано менї. Мусимо бо до острова якогось пристати.