Коли було вирішено, що ми відпливаємо в Італію, Павла і деяких інших в’язнів передали сотнику з Августової когорти на ім’я Юлій.
Ми сіли на адрамітський корабель і відпливли, маючи намір пливти біля асійських місць. З нами був Арістарх, македонянин з Фессалоніки.
Наступного дня ми припливли в Сидон, і Юлій, поводячись із Павлом людяно, дозволив йому сходити до друзів і скористатися їхньою турботою.
Відпливши звідти, ми попливли попід Кіпром, бо дули зустрічні вітри,
і, перепливши море навпроти Кілікії і Памфілії, припливли в Міри Лікійські.
Там сотник знайшов олександрійський корабель, який плив в Італію, і посадив нас на нього.
Повільно плаваючи чимало днів і насилу опинившись навпроти Кніду, оскільки нам не давав вітер, ми попливли попід Критом навпроти Салмону.
Насилу пливучи уздовж нього, ми припливли до одного місця, яке називається Добрі Пристані, поблизу якого було місто Ласея.
Оскільки минуло чимало часу і плавання вже було небезпечним, тому що вже минув і піст, то Павло став умовляти,
кажучи їм: Мужі, я бачу, що це плавання буде зі шкодою і великою втратою не тільки для вантажу й корабля, а й для нашого життя.
Та сотник більше довіряв керманичу і власнику корабля, ніж тому, що казав Павло.
А оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість радили відпливти звідти, щоб, якщо якось можна, дістатися до Фініка, критської пристані, що виходить на південний і північний захід, і там перезимувати.
Коли ж повіяв південний вітер, то вони, подумавши, що отримали бажане, вирушили і попливли ближче до берега уздовж Криту.
Та незабаром зірвався проти нього бурхливий вітер, який називається евроклідон.
Оскільки корабель схопило і він не міг протистояти вітру, то ми, віддавшись йому, носилися.
Підпливши ж під один острівець, який називається Клавдою, ми ледве змогли опанувати човном.
Піднявши його, вони стали використовувати канати, щоб обв’язати корабель, а боячись сісти на мілину, спустили вітрило і таким чином носилися.
Оскільки нас сильно кидало бурею, то наступного дня вони стали викидати вантаж;
а на третій день ми власноруч викинули корабельні снасті.
Оскільки багато днів не було видно ні сонця, ні зірок і налягала немала буря, то врешті зникла всяка надія на наш порятунок.
А оскільки всі довго не їли, то Павло встав посеред них і сказав: Мужі, треба було послухатися мене, і не відпливати від Криту, і не зазнавати цієї шкоди і втрати.
А тепер вмовляю вас підбадьоритись, бо не буде ніякої втрати життя серед вас, а тільки корабля.
Бо цієї ночі став переді мною ангел Бога, Якому я належу і Якому служу,
і сказав: Не бійся, Павле, бо ти маєш стати перед кесарем, і ось Бог дарував тобі всіх, що пливуть з тобою.
Тому підбадьортеся, мужі, бо я вірю Богу, що буде так, як було мені сказано.
Ми маємо натрапити на якийсь острів.
Біблія
Біблія для діточок
