Радість — це ОсобистістьЗразок

Життя важке

2020 рік навчив нас багатьох речей, яким ми ніколи не хотіли вчитися.

Більшість із нас пережили розчарування й втратили людей, котрих знали й любили. Кожен з нас пройшов через страх невідомого вірусу та його руйнівних наслідків. Залишатися вдома 24 години на добу під час карантину часто здавалося в’язницею, і людям було важче навіть більше, ніж зазвичай. Я знаю декого, хто розлучився, хтось знову впав у залежність, і багатьох, хто боровся з депресією.

Хоча 2020 рік був дуже важким, незалежно від року, життя, загалом, дуже важке. Ви згодні?

Щоб уникнути всього цього, ми часто приймаємо привабливі пропозиції відпочинку, розслаблення та свободи від тиску, сподіваючись знайти певну міру щастя. Просто заберіть мене звідси! Реальність така, що життєві труднощі тривають навіть після того, як ці хвилинні задоволення розвіються. Треба зробити більше, заплатити більше рахунків, вирішити більше суперечок, мати справу зі складнішими людьми. Це тому, що наше щастя завжди залежить від того, що відбувається: коли все відбувається не так, як ми хочемо, ми не щасливі.

Чи може бути кращий спосіб жити, ніж гонитва за швидкоплинним щастям? Чи є щось тривале, що не залежить від інших людей чи нашого оточення? Я вірю, що так. Це було правдою для Павла. У його листі до Филип’ян радість була відчутною присутністю, яка залишалася з ним навіть у в’язниці. У цьому листі до друзів Павло навіть вісімнадцять разів використав слова «радість» або «радіти».

Як і для Павла, наші проблеми й труднощі дуже реальні й, здається, виникають одна за одною. Але, можливо, так само як Павло, ми можемо знайти радість — не в спокійному місці чи комфортному житті, — а коли долаємо свої труднощі та розчарування.

До того часу, коли Павло писав цього листа, він зіткнувся з такою кількістю випробувань і боротьби, що знову потрапити у в’язницю стало для нього новою нормою. Я не кажу, що йому це подобалося. Я просто кажу, що його слова говорять нам, що він відчував радість навіть у цьому місці, навіть у своїй боротьбі. Його м’язи віри були сильні, і він жив не своїми почуттями. Він навчився натрапляти на труднощі, підійматися й жити над ними. Він виявив, що радість не має нічого спільного з місцем чи подією, але що радість — це Особистість! Павло був упевнений у силі воскреслого Христа, Який зустрічав його в кожній ситуації. Я сподіваюся, що, вивчаючи слова Павла та інших, ми зможемо навчитися того ж.

Отче, я знаю, що мені справді нема чого скиглити, але ось я тут. Життя справді важке, і я повинен(-на) визнати, що іноді мені справді не подобається, де я є, і через що я проходжу. Я ніби в безладі, але я знаю, що Ти вже це знаєш і все одно любиш мене. Ти зустрінеш мене тут, де я є?