Апологетика 101Зразок

Хіба християнство ґрунтується на вірі, а не на знаннях?

На цьому етапі як віряни, так і небоговірні можуть висловити заперечення. Віряни можуть сказати: «Ви не розумієте суть християнства. Це не про факти, а про віру». Небоговірні, ймовірно, погодяться: «Ви, християни, вірите через віру; ми, нехристияни, віримо в факти. Припиніть казати нам, що робити».

Стівен Пінкер, професор Гарвардського університету, визначає віру як «вірити в щось без вагомих причин». Але це надто спрощено, якщо не сказати оманливо. Безумовно, біблійна віра є даром Божим (Еф. 2:8) і включає довіру до того, що Бог є Тим, Ким Він себе називає, і виконає все, що обіцяв. Але біблійна віра базується на знаннях, а не на сліпому послуху.

У Посланні до Колоссян 1:9-10 апостол Павло пише: «Через це то й ми з того дня, як почули, не перестаємо молитись за вас та просити, щоб для пізнання волі Його були ви наповнені всякою мудрістю та розумом духовним, щоб ви поводилися належно щодо Господа в усякому догодженні, в усякому доброму ділі приносячи плід і зростаючи в пізнанні Бога». Чим більше ми знаємо, тим краще можемо жити вірою.

Біблійна віра не є сліпою. Як ми побачимо, Біблія унікальна серед книг, оскільки містить багато конкретних деталей — тих, що можна перевірити на істинність чи хибність. Вона фактично запрошує до перевірки. Апостоли були впевнені не в тому, що їхня віра буде цікавою для інших, а в тому, що вона буде визнана фактичною.

У 1 Коринтян 15:19 апостол Павло говорить своїм читачам: «Ви можете самі перевірити докази воскресіння Христа. Ви побачите, що це справді сталося. А якщо цього не сталося, все, що я вам кажу, — неправда». Можливо, саме через власні сумніви апостол Петро закликав своїх читачів бути готовими дати вагомі причини для надії, яку вони мають у Христі (1 Петра 3:15).

Те, що робить віру дійсною, — це не те що ми маємо її, а те, що об’єкт нашої віри справді вартий віри. Теолог Девід Кларк каже: «Цінність віри не в її інтенсивності, а в істинності того, у кого вірять. Справжня віра — це віра у правильний об’єкт; віра в ненадійну людину є безвартісною або навіть гіршою». Однієї щирості у вірі недостатньо.

Ми можемо щиро вірити, що наші парашути розкриються, коли ми стрибнемо з літака над Центральним парком, але вся щирість світу не допоможе, якщо парашути виявляться звичайними рюкзаками.

Тож що робити із сумнівами? Усі ми переживаємо сумніви, оскільки всі ми маємо обмежені знання. Ми маємо запитання, на які ще не отримали задовільних відповідей. Але сумніви можуть бути здоровою частиною христоцентричного, вдумливого життя. Ось як це пояснює пастор Тім Келлер:

«Віра без сумнівів подібна до людського тіла без антитіл. Люди, які бездумно живуть, надто зайняті або байдужі, щоб ставити важкі запитання про те, чому вони вірять так, як вірять, залишаються беззахисними перед трагедією чи гострими запитаннями розумного скептика. Віра людини може розвалитися майже за ніч, якщо протягом багатьох років вона не слухала своїх сумнівів, які слід відкидати лише після довгих роздумів».

Подолання сумнівів — це частина дорослішання у вірі. Для сумнівів потрібна сміливість. Але ось важливий ключ: замість того, щоб здаватися, слід конкретизувати, що саме вас турбує, і зібрати сили для пошуку відповідей. Навчіться сумніватися у своїх сумнівах, щоб вони не переважали все інше у вашому житті.

Чи сподобався вам цей план читання? Якщо так, беріть участь у розіграші повної книги за посиланням: тут