Як бути ближнімЗразок

Завжди порожні, завжди в достатку та іноді божевільні

Учорашня історія Боббі та Браяна божевільна, чи не так? Вразливість Боббі дала йому квиток у життя Браяна. Прощення Браяна підштовхнуло Боббі та Філліс до допомоги іншим знайти зцілення, якого зазнали вони. Бог хоче, щоб усі наші історії були шалено гарними. Доказ: Біблія повна божевільних і добрих історій. Послання до Євреїв 13 загалом говорить, що ми повинні бути гостинними до незнайомців, тому що вони можуть бути ангелами. Це не притча. Це не вірш. Це божевільне практичне нагадування виявляти доброту до людей, які зовсім не такі як ми. Сьогодні вона мала б назву 3 причини любити свого ближнього, як самого себе… Ви не повірите № 3!

Ось ще одна божевільна історія. Божий пророк Ілля з’явився бездомним, жебракуючим, приходьком до вдови в Сарепті. Ілля жив на м'ясі ворон і воді зі струмків. Коли вони зустрілися, вдова збирала кілька паличок, щоб зварити останню їжу, аби нагодувати голодного сина. Вони були самотні й порожні. Вразливо Ілля попросив у жінки води та хліба. Визнавши, що їй цього мало, вона нагодувала його. Потім все стає божевільним. Святе Письмо каже, що після цього в її посудинах завжди залишалося достатньо борошна та оливкової олії. Що, якби Ілля не захотів просити бідну вдову про допомогу? Що, якби ця жінка дозволила своїй матеріальній бідності перешкодити їй допомогти Іллі? Обидві ситуації мали б однаковий результат: вона пішла б і приготувала останню їжу своєму синові.

Як щодо нашої історії про божевільного доброго ближнього? Єврей, якому самарянин перейшов вулицю, щоб допомогти, вважав би расу самарянина огидною. Расизм та інші породжені гординею гріхи, як-от сексизм, вікова зверхність та класовість, часто є найбільшою перешкодою для любові до наших ближніх, як до самих себе.

Але дискримінації — не єдина форма гордості. Якова 4:6 прямо стверджує, що гордим людям буде протистояти Сам Бог. Можливо, спротив, з яким ми стикаємося, коли думаємо, що робимо добро, не завжди походить від ворога? Що, якщо допомога без смирення не тільки шкодить нашому ближньому, а й шкодить нам?

Так важко усвідомити нашу гордість. Ми можемо пропонувати людям допомогу, їжу, гроші й навіть молитву, але ніколи не просимо про допомогу самі. Ми можемо доставити різдвяні подарунки сім’ї з фінансовими труднощами, не замислюючись про те, що відчуває працьовитий батько, не купуючи їх сам. Більшість із нас дякували Богові за наш дім, наше здоров’я чи, можливо, за нашу богобоязливу сім’ю, не усвідомлюючи невимовленої частини нашої молитви: «Дякую Тобі, Боже, що не дозволив народитися безпритульному, ВІЛ-позитивному немовляті, яке може ніколи не почути Твоєї Євангелії». Йой. Такі слова нелегко читати чи писати.

І що тоді? Хіба ми не повинні допомагати людям? А як щодо тих ангелів? Хіба ми не повинні дякувати Богові за наші благословення? Ми будемо й надалі допомагати іншим і дякувати Богові. Але ми будемо як та вдова з Сарепти, так і як пророк Ілля, які усвідомили свою порожнечу і все одно допомагали одне одному. Ми не дозволимо гордості чи страху заборгованості завадити нам просити чи надавати допомогу. Ми всі зобов’язані смиренно любити один одного, тому що наш єдиний борг - перед Богом, Який перший полюбив нас. Ми будемо переживати завжди порожні, іноді божевільні історії із завжди достатньою кількістю Божої благодаті.

Сьогоднішній крок: Будьте ближнім і дозвольте з вами зближатися. Попросіть позичити щось у сусіда, попросіть когось на роботі про допомогу або попросіть когось про молитву. Потім запросіть сусіда (чи незнайомця) пообідати, виконайте чиюсь роботу або запропонуйте комусь духовну розраду.

Принцип другий: Ми всі певним чином зламані.
Бідність є результатом зламаності. Незалежно від того, чи бракує нам матеріальних ресурсів, значущих стосунків, мети чи надії на Христа, усі ми певним чином відчуваємо бідність. Коли ми звертаємося до інших, сподіваючись виправити розбитість, ми знаємо, що привносимо в це власну розбитість. Коли ми зберігаємо таке мислення, ми щиро уникаємо слів та поведінки «ми та вони».