Повернення: ніколи не пізно і завжди близькоЗразок

Ісуса достатньо

Ми читаємо багато історій про людей, які успішно долають перешкоди в рамках процесу повернення. Людина йде від болю до зцілення, від горя до радості, від втрати до здобутку. Ці історії є сильними та обнадійливими. Але що нам робити, коли земне повернення неможливе? Що ми робимо, коли кохана людина померла, або бізнес зник, або розлучення остаточне? Що ми робимо, коли наша ситуація не вирішиться в цьому житті?

Щоб знайти відповідь, ми можемо звернутися до історії про Іллю та вдову в 1 Царів 17:8–24. Коли історія починається, Ілля стояв табором на схід від річки Йордан, уздовж ущелини Керіт, де щодня Бог забезпечував його. Однак з часом Бог сказав Іллі поїхати до Сарепти, де про нього піклуватиметься вдова. Ця вдова не була багатою — це ми бачимо одразу з тексту. У неї був один син, і їхньої їжі також було небезпечно мало.

Пророк знайшов вдову і попросив трохи води в глечику та трохи хліба. «Ну чому б і ні», – сказала вона (чи щось схоже). «Все, що в мене залишилося, це жменя борошна вдома і трохи олії в банці. Я збираюся використати ці маленькі палиці, які збираю, щоб розвести багаття, коли прийду додому. Я збираюся використати ці останні залишки олії та борошна, щоб спекти останню крихітну страву для себе та мого сина. Ми з’їмо це, а потім помремо. Хочете останню їжу? Чому ні? Якщо я дам її вам, то все, що станеться, це прискорення кінця нашим стражданням».

Ви коли-небудь там були? На кінці вашої мотузки? Як божевільно звучить те, що коли ми перебуваємо на найнижчому рівні, Бог щось від нас просить? Він запрошує нас дати Йому нашу останню їжу. Чи знаєте ви, що являє собою ця страва? Це наша повна довіра. Коли ми перебуваємо на найнижчому рівні та найслабші, Ісус запрошує нас віддати Йому все, що в нас залишилося. Він запрошує нас віддати Йому наше мале, чим би воно не було. Віддаючи своє мале, ми повністю довіряємо Йому.

У випадку вдови, коли вона зробила так, як сказав їй Ілля, щодня була їжа для Іллі та для неї і її сина. Глек борошна не вичерпувався, а глечик олії не висихав. Вона віддала все, що мала, і в результаті отримала набагато більше.

Коли Ісуса достатньо в нашому житті, ми зосереджуємось на тому, що маємо, а не на тому, чого не маємо. Ми благословляємо Бога і не проклинаємо Його. Ми пильно дивимося на Бога і біжимо до Нього, а не від Нього. Ми віримо в Бога і не сумніваємося в Ньому, навіть якщо ми не розуміємо наших обставин. Ми просимо Його взяти половину нас, що залишилася, і зробити все, що Він хоче для нас. Коли ми не бачимо повернення самостійно, повернення полягає в тому, що Ісуса достатньо.

Дайте відповідь

Чого ми можемо навчитися з прикладу вдови в цій історії про те, як довірити Богові свої ресурси, віддати Йому все, що маємо, і зробити крок з вірою?

Коли справа доходить до проблем, з якими ви стикаєтесь, як пропонування Ісусу всього, що ви маєте, може бути частиною Божого вирішення?

Як Ісус відкрив вам, що Він є міцною основою посеред бурі? Як Він показав вам, що Його достатньо?