Надприродне життяЗразок

Наші тіла як священний простір

Речі змінилися в Новому Завіті, але також залишилися незмінними. Бог все ж інший. Його святість вимагає, щоб ми були очищені, щоб увійти в Його присутність. Для нас це досягається через віру в те, що Ісус зробив на хресті.

Усе, що Ісус робив для нас, мало надприродні відтінки. Він пішов у пустелю — місце, де ми очікували б знайти сили зла — і подолав спокусу сатани. Після цієї події почалося Його служіння, кульмінацією якого стала перемога над дияволом, котрий «має владу смерті» (Євреїв 2:14). Ісуса розіп’яли за межами святого міста (Євреїв 13:12). Він був нечистим, тому що наші гріхи були на Ньому, а Єрусалим був святою землею.

Смерть і воскресіння Ісуса освячують нас — роблять нас придатними для присутності Бога. Наші гріхи були «забрані» (Римлян 11:27; див. також 1 Івана 3:5). Хоча ми нечисті грішники, ми святі, якщо ми у Христі. Хоча ми недосконалі, наші недосконалості не помічаються через Ісуса. Це так просто, але настільки глибоко.

Ми схильні думати, що ізраїльтяни у багатьох відношеннях були більш духовно привілейованими, ніж ми. Зрештою, Божа присутність була прямо серед них. Вони жили у світі, де надприродна, космічна географія була реальною. Ми схильні думати, що ми були б більш духовними, більше налаштованими на Бога, якби ми мали те, що вони, якби ці постійні нагадування про Бога були нашою реальністю.

Новий Завіт каже, що вони такими і є.

Нам не потрібні скинії чи храми, щоб позначити священний простір. Наші тіла – це священний простір. Павло називає наші земні тіла «наметом» (2 Коринтян 5:4), тому що в нас перебуває Та Сама божественна присутність, Яка наповнювала Святеє Святих у скинії та храмі (Римлян 8:9–11). Зрештою наше тіло, земний дім нашого духу, помре, щоб його замінив «дім нерукотворний» (2 Коринтян 5:1–3), небесне житло — новий Едем, небо, повернуте на землю (Об’явлення 22:1–3).

Оскільки сьогодні Бог вселяється у вірян через Свого Духа, кожна церква — кожне зібрання вірян — є святою землею. Ось чому Павло, сумно кажучи коринтянам вигнати нерозкаяного християнина, який жив у гріху, наказав їм «віддати цього чоловіка сатані» (1 Коринтян 5:5). Церква була святою землею. Поза спільнотою вірян була сфера сатани. Це було місце гріха та його самознищення.

Настав час поглянути на себе надприродними очима. Ви — дитя Бога, придатне для священного місця не через те, що ви робите чи не робите, а тому, що ви у Христі, усиновлені Богом (Римлян 8:15; Галатів 4:5). Вас було вилучено з царства темряви та «перенесено... до Царства Його улюбленого Сина» (Колосян 1:13).

Ми ніколи, ні на мить не повинні забувати, ким ми є у Христі, і що це означає для світу.