Звільніться від заздрості: 6-денний план читання від Анни ЛайтЗразок

День 5. Корінь заздрості 

Одного весняного дня я прогулювалася лісом із моєю шестирічною донькою. Ми були дуже захоплені теплом, що дозволяло нам вийти на вулицю, і насолоджувалися дослідженням товстелезних дерев навколо будинку. Згодом донька не могла припинити розповідати, наскільки сильно вона любить природу. “Я - дитя природи”, - казала вона, а я усміхалася, знаючи, що її інтерес зникне, як тільки з'явиться типова оклахомська вологість. “Я - дитя природи і я така одна!” Це речення мене вразило. Я була здивована тим, що навіть у шість років донька не хотіла, щоб хтось інший був такий самий, як вона, чи мав схожі інтереси. “Але природи вистачить на всіх, щоб нею насолоджуватися”, - я їй пояснила. 

Якщо чесно, всі ми трохи такі. Ми хочемо бути особливими - виділятися - і можемо почуватися ніяково, якщо хтось становить загрозу для нашої важливості. У міру того, як я міркувала над цим, все звелося до мислення дефіциту. 

Нашому обмеженому розуму може бути важко осягнути достаток у Христі. Ми побоюємося, що "благословення" чи удача вичерпаються, чи, можливо, Бог забуде про нас. Ми хочемо, щоби нас бачили, помітили, відзначили. Але коли ми бачимо, що інші отримують благословення, це пробуджує нашу заздрість, і ми запитуємо себе, чи Господь узагалі нас любить. 

Насправді заздрість не народжується з презирства до чужих благословень. Це плід заздрощів. Я переконана, що справжній корінь заздрощів – це недовіра до Бога. 

Я можу простежити цикл заздрості від розчарування і, можливо, навіть гніву на Бога. Справа не в тому, що я сумую через речі, яких не маю, але які є в інших. Я засмучена, тому що Бог не дав або, схоже, не дасть мені того, що, на мою думку, я заслуговую, і, якщо чесно, я не вірю, що Він знає краще від усіх. 

Хіба Він не має бути добрим Богом? Недовіра до Бога випливає з незнання Його істинної природи, Його справжнього характеру. Він безкінечно добрий. Він обіцяє робити все для нашого блага, але Його доброту не можна міряти тим, що Він дає нам те, чого ми хочемо. Мудрі батьки так не діють. Насправді важливо пам'ятати, що Бог є любов, тому важливо сприймати все, що Він робить, через цю призму.

Він також нескінченно багатий. У Псалмах сказано, що Він має “одомашнених і диких звірів, які пасуться в незчисленних горах”, а це означає, що Богу ніколи нічого не бракуватиме. Чи ми віримо в це? Чи можемо ми вірити, що Він бачить загальну картину нашого життя і що є речі, які ми ще не зовсім розуміємо? Чи можливо, що Він приготував для нас щось, що так перевершує наші найсміливіші очікування? Я знаю одну фразу: “Ви можете мати або Бога, або розуміння, але рідко те й інше”. 

Чи достатньо нам Господа?

Щоб дістатися місця відпочинку, де самого Бога достатньо, потрібно пізнати Його істинну природу. Це можна знати, проводячи час у Його присутності, краще пізнаючи Його. Як говорив Бреннан Меннінґ, “Ви будете довіряти Богу лише настільки, наскільки ви любите Його. І ви будете любити Його тією мірою, якою Ви доторкнулися до Нього, а не Він доторкнувся до вас”. 

Так ми дізнаємося, що Він не скупиться на нас і не карає нас. Він добрий-добрий Батько, і Він бажає благословити своїх дітей. Але це може виглядати дещо інакше, аніж ми очікуємо. Якщо ми зможемо дозволити почуттям заздрощів, сумнівів, гніву і розчарування підштовхнути нас до Його серця, а не відштовхнути, то виявимо, що у Нього завжди набагато грандіозніші плани, ніж ми могли собі уявити. Наша надія тоді не в тому, щоб отримати те, що хочемо. Наша надія – потрапити до центру Його серця, до місця справжнього задоволення.