Адамант із Лізою БіверЗразок

Церква часто швидко засуджувала невіруючих за їхній гріх і поведінку. Але немає нічого дивно, що невіруючі діють так як невіруючі. Передусім нам слід перейматися тим, чи ми живемо святим і перетвореним життям. Коли ми слідуємо за Господом, то можемо просити мудрості аби являти Його доброту навколишньому світу таким чином, щоб йому захотілося прийти до Нього та зазнати перетворення в Ньому. 

Як діти Божі, ми відродженні в Христі, щоб бути твердими як діамант, але ніжними як квіти. 

Ми живемо в світі, який виконує те, що Павло написав у Римлян 1. Так багато з нас відмовилися від унікальної можливості знати Бога, бути в Його присутності та розуміти основи Його задуму для людства.

Але запитайте себе, чи оплакування лих нашого дня щось змінило? На жаль, ми були більш відомими тим, проти чого ми, ніж тим, за що ми. Святість і перетворення, яких ми прагнемо в нашій культурі, не прийде через її осуд, але тоді, коли ми спочатку розберемося з власними проблемами, а потім вивільнимо Божу доброту, милосердя та надію тим, хто цього потребує. 

Божа доброта - це завжди запрошення повернутися до істини, а не схвалення гріха. Ось чому нам потрібна мудрість. Часом ми поводимось так, ніби хочемо сказати, що гріх - це не гріх, оскільки не бажаємо, щоб людям було соромно. Однак нам потрібно бути готовими називати гріх тим, чим він є, але все ж робити це таким чином, що дає надію замість осуду. 

Святість у нашій культурі почнеться з того, що ми повністю віддамо себе Богу. Є покоління, яке відчайдушно прагне перетворення, і воно чекає, щоб побачити його в нас. 

Бог обіцяє зцілити землю, коли Його люди упокоряться й молитимуться, а не тоді, коли в країні буде наведено лад. Що це означає для вас?