Пiсня над пiснями 5:2-16
Пiсня над пiснями 5:2-16 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
Я сплю, моє ж серце чуває... Ось голос мого коханого!... Стукає... Відчини мені, сестро моя, о моя ти подруженько, голубко моя, моя чиста, бо росою покрилася вся моя голова, мої кучері краплями ночі!... Зняла я одежу свою, як знову її надягну? Помила я ніжки свої, як же їх занечищу?... Мій коханий простяг свою руку крізь отвір, і нутро моє схвилювалось від нього!... Встала я відчинити своєму коханому, а з рук моїх капала мирра, і мирра текла на засувки замка з моїх пальців... Відчинила своєму коханому, а коханий мій зник, відійшов!... Душі не ставало в мені, як він говорив... Я шукала його, та його не знайшла... Я гукала його, та він не відізвався до мене... Стріли мене сторожі, що ходять по місті, набили мене, завдали мені рани... Здерли з мене моє покривало, сторожі міських мурів! Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, як мого коханого стрінете ви, що йому повісте? Що я хвора з кохання! Чим коханий твій кращий від інших коханих, вродливіша з жінок? Чим коханий твій кращий від інших коханих, що так заклинаєш ти нас? Коханий мій білий й рум’яний, визначніший він від десяти тисяч інших... Голова його щиреє золото, його кучері пальмове віття, чорні, як ворон... Його очі немов голубки над джерелами водними, у молоці повимивані, що над повним струмком посідали! Його личка як грядка бальзаму, немов квітники запашні! Його губи лілеї, з яких капає мирра текуча! Його руки стовпці золоті, повисаджувані хризолітом, а лоно його твір мистецький з слонової кости, покритий сапфірами! Його стегна стовпи мармурові, поставлені на золотії підстави! Його вигляд немов той Ливан, він юнак як ті кедри! Уста його солодощі, і він увесь пожадання... Оце мій коханий, й оце мій дружок, дочки єрусалимські!
Пiсня над пiснями 5:2-16 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Я сплю, та серце моє не дрімає. Я чую стукіт! Милий мій прийшов: «О сестро, мила моя, відчини, моя голубко, моє ладо, бо голова моя росою вкрита, волосся мокре від нічних туманів». Але ж я скинула вже одяг, що ж, одягатись мені знов? І ноги я уже водою омила, то як же знов бруднити їх? Коханий мій просунув руку в отвір, все моє тіло відгукнулося йому. Я встала відчинити любому моєму, і мирро крапало із пальців на засув. Коханому я двері відчинила, та любий повернувся вже й пішов. Померло все в мені, як він пішов. Шукала я його, та не знайшла, гукала я його, та він не відгукнувся. Мене знайшла сторожа, що по місту ходить. Вони побили і поранили мене, мій плащ забрали вартові у мене. Я заклинаю вас, дочки Єрусалима, якщо знайдете ви коханого мого, скажіть, що хвора я коханням. Чим кращий любий твій від інших любих, о найгарніша з усіх жінок? Невже гарніший твій коханий інших милих, що ти так палко заклинаєш нас? Коханий мій — сяйливий і рум’яний, його й з десятків тисяч можна розпізнати. Голова його — то щире золото, хвилясті кучері, мов ворона крило. А очі, мов голубки над потоком, що в молоці купаються, й немов коштовний камінь в дорогій оправі. А щоки, наче запашний квітник, уста — лілії, що сочаться мирром. Руки його, немов палиці з золота, оздоблені щедро яшмою. Тіло — сапфіром оздоблена кістка слонова. Ноги — стовпи мармурові на золотім постаменті. І вся його постать — могутня й висока, до кедрів ливанських подібна. Дочки Єрусалима, слухайте, його розмова — найсолодша, він увесь — моє бажання. Такий він, мій коханий, мій коханець, моя любов.
Пiсня над пiснями 5:2-16 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
Я сплю, моє ж серце чуває... Ось голос мого коханого!... Стукає... Відчини мені, сестро моя, о моя ти подруженько, голубко моя, моя чиста, бо росою покрилася вся моя голова, мої кучері краплями ночі!... Зняла я одежу свою, як знову її надягну? Помила я ніжки свої, як же їх занечищу?... Мій коханий простяг свою руку крізь отвір, і нутро моє схвилювалось від нього!... Встала я відчинити своєму коханому, а з рук моїх капала мирра, і мирра текла на засувки замка з моїх пальців... Відчинила своєму коханому, а коханий мій зник, відійшов!... Душі не ставало в мені, як він говорив... Я шукала його, та його не знайшла... Я гукала його, та він не відізвався до мене... Стріли мене сторожі, що ходять по місті, набили мене, завдали мені рани... Здерли з мене моє покривало, сторожі міських мурів! Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, як мого коханого стрінете ви, що йому повісте? Що я хвора з кохання! Чим коханий твій кращий від інших коханих, вродливіша з жінок? Чим коханий твій кращий від інших коханих, що так заклинаєш ти нас? Коханий мій білий й рум’яний, визначніший він від десяти тисяч інших... Голова його щиреє золото, його кучері пальмове віття, чорні, як ворон... Його очі немов голубки над джерелами водними, у молоці повимивані, що над повним струмком посідали! Його личка як грядка бальзаму, немов квітники запашні! Його губи лілеї, з яких капає мирра текуча! Його руки стовпці золоті, повисаджувані хризолітом, а лоно його твір мистецький з слонової кости, покритий сапфірами! Його стегна стовпи мармурові, поставлені на золотії підстави! Його вигляд немов той Ливан, він юнак як ті кедри! Уста його солодощі, і він увесь пожадання... Оце мій коханий, й оце мій дружок, дочки єрусалимські!
Пiсня над пiснями 5:2-16 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Я сплю, та моє серце чує. Голос мого коханого стукає у двері: Відкрий мені, моя сестро, моя подруга, моя голубка, моя досконала, бо моя голова покрита росою і моє волосся — краплями ночі! Я скинула свій верхній одяг, як його вдягатиму? Я помила свої ноги, як їх забрудню? Мій коханий простягнув свою руку крізь отвір, і моє нутро затріпотіло до нього. Я встала, щоб відкрити моєму коханому, мої руки капали смирною, мої пальці — добірну смирну на ручки замка. Я відкрила моєму коханому, та мій коханий пішов! Моя душа вийшла, коли він говорив, я його шукала, та його не знайшла, я закликала до нього, та він мене не почув. Мене спіткали вартові, які обходили місто, мене побили, мене поранили, вартові мурів забрали в мене мою накидку. Я благала вас, дочки Єрусалима, силами і міццю поля, якщо знайдете мого коханого, що йому сповістите? Що я зранена любов’ю. Чим твій коханий інший від коханого, красуне між жінками, чим твій коханий інший від коханого, що ти нас так благала? Мій коханий — білий і рудий, вибраний з-поміж десятьох тисяч. Його голова — золота і чисте золото, його волосся — кучеряве, чорне, наче в крука, його очі, як у голуба при водяних ставках, вимиті в молоці, які сидять біля водяних ставків, його щоки, наче посудини з ароматами, що видають запашність, його губи — лілеї, що капають добірну смирну, його руки — карбовані, золоті, повні, тарсійські, його живіт — слонова таблиця на камені сапфіра, його ноги — мармурові стовпи, закріплені на золотих основах, його вигляд, як Лівану, вибраний, як кедри, його горло — солодкість і повністю пожадане. Це — мій коханий, і це — мій друг, дочки Єрусалима!
Пiсня над пiснями 5:2-16 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Сплю я, та серце в мене не спить; ось голос милого! він у віконце постукує: Відчини ж менї, сестро моя, дорога моя, голубко моя, чиста моя! Вся голова в мене росою припала, кучері мої - нічними краплями. Я роздяглась уже, - як знов одягатись? я ноги помила, як же їх валяти? Милий мій крізь дїрку руку просунув, і внутро моє зворушилось од сього. Я встала, відсунути милому засов, а з моїх рук покапала мирра, і з палцїв моїх капала мирра на ручки замку. Я відчинила любому мойму, аж се милий відвернувся і зникнув уже. А в менї ж і дух завмер був, як він говорив! Кинусь тодї шукати, - нїде не знаходжу; стала кликати, - та не озиваєсь до мене. Стріла мене сторожа ув обходї міста: побили мене, зранили мене, здерли з мене намітку ті, що стерегли муру. Ой заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські: стрівши мого милого, скажіте йому, що гину з любови. Чим же твій любий всїх любих переважує, ти, уродливша проміж усїма дївоньками? Чим се дорогий твій лучший над инших, що ти про його так нас заклинаєш? Любий мій - білий, і румяний, красший за десять тисяч инших; Голова в його - чисте золото; кучері филясті, а чорні, як ворон; Очі в його - чисті, мов голуби, що при потоках водних, наче в молоцї скупані, седять щасливі. Щоки його - цьвітник пахущий, грядочки принадного зілля; губи - мов ті лилїи, що капле з їх мирра; Руцї його - мов з золота уточені, в хризолити оправні; тїло - його - наче слоновая кість у сапфирах; Нозї - стовпи мармурові, поставлені на золотих підніжках; вид же його, як Ливан; величен, як кедри; Уста в його, - се самі солодощі, а ввесь він - любощі. От, хто мій милий, от, хто друг мій, дочки ви Ерусалимські!