Пісня над Піснями 5:2-16

Я сплю, та серце моє не дрімає. Я чую стукіт! Милий мій прийшов: «О сестро, мила моя, відчини, моя голубко, моє ладо, бо голова моя росою вкрита, волосся мокре від нічних туманів». Але ж я скинула вже одяг, що ж, одягатись мені знов? І ноги я уже водою омила, то як же знов бруднити їх? Коханий мій просунув руку в отвір, все моє тіло відгукнулося йому. Я встала відчинити любому моєму, і мирро крапало із пальців на засув. Коханому я двері відчинила, та любий повернувся вже й пішов. Померло все в мені, як він пішов. Шукала я його, та не знайшла, гукала я його, та він не відгукнувся. Мене знайшла сторожа, що по місту ходить. Вони побили і поранили мене, мій плащ забрали вартові у мене. Я заклинаю вас, дочки Єрусалима, якщо знайдете ви коханого мого, скажіть, що хвора я коханням. Чим кращий любий твій від інших любих, о найгарніша з усіх жінок? Невже гарніший твій коханий інших милих, що ти так палко заклинаєш нас? Коханий мій — сяйливий і рум’яний, його й з десятків тисяч можна розпізнати. Голова його — то щире золото, хвилясті кучері, мов ворона крило. А очі, мов голубки над потоком, що в молоці купаються, й немов коштовний камінь в дорогій оправі. А щоки, наче запашний квітник, уста — лілії, що сочаться мирром. Руки його, немов палиці з золота, оздоблені щедро яшмою. Тіло — сапфіром оздоблена кістка слонова. Ноги — стовпи мармурові на золотім постаменті. І вся його постать — могутня й висока, до кедрів ливанських подібна. Дочки Єрусалима, слухайте, його розмова — найсолодша, він увесь — моє бажання. Такий він, мій коханий, мій коханець, моя любов.