Неемія 4:1-5
Неемія 4:1-5 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Як почув Санваллат, що ми відбудовуємо мур, то дуже розлютився. Він висміював юдеїв перед своїми братами та військом Самарії. Він казав: «Що це роблять ті слабкодухі юдеї? Хіба ж самі вони спроможні? Чи будуть жертви приносити? Чи закінчать роботу за один день? Чи повернуть вони до життя каміння з купи пороху, до того ще й спалене?» Товія, що стояв поруч, додав: «Ту кам’яну стіну, що вони відбудовують, навіть лисиця розвалить, заскочивши!» Я, Неемія, мовив: «Послухай, о Боже наш, як із нас глузують. Пошли їхні збиткування на їхні ж голови. Хай самі вони стануть бранцями в чужій землі. Не прикривай вини їхньої, нехай гріх їхній не залишиться Тобою не помічений, бо вони ображали будівельників».
Неемія 4:1-5 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
І сталося, як почув Санваллат, і Товійя, і араби, і аммонітяни, і ашдодяни, що направляється єрусалимський мур, що виломи в стіні стали затарасовуватися, то дуже запалилися гнівом. І змовилися вони всі разом, щоб іти воювати з Єрусалимом, та щоб учинити йому замішання. І ми молилися до нашого Бога, і поставили проти них сторожу вдень та вночі, перед ними. І сказав Юда: Ослабла сила носія, а звалищ багато, і ми не зможемо далі будувати мура!... А наші ненависники говорили: Вони не знатимуть і не побачать, як ми прийдемо до середини їх, і позабиваємо їх, та й спинимо працю!
Неемія 4:1-5 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
І сталося, коли почув Санаваллат, Товія, аравійці та амманійці, що піднялася висота стін Єрусалима, бо проломи почали замуровувати, то їм видалося це дуже поганим. І всі зібралися разом, щоб піти стати до бою проти Єрусалима. Ми ж помолилися до нашого Бога і виставили напроти них передовий пост — вдень і вночі з-перед їхнього лиця. І Юда сказав: Розбита сила ворогів, і землі багато, і ми не зможемо будувати стіну. А ті, хто пригнічував нас, сказали: Не дізнаються і не побачать, аж доки ми не пройдемо посеред них, повбиваємо їх і спалимо працю!
Неемія 4:1-5 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Як почув Санаваллат, що ми будуємо мур, розсердився і лютився дуже та глузував з Юдеїв, І говорив при своїх братах та при Самарийських військових людях, і казав: Що роблять оцї нужденні Юдеї? невже ж їм се дозволять? невже ж вони приносити муть жертви? невже ж вони коли доведуть се до кінця? невже ж вони зроблять живим каміннє, що стало купами пороху, та ще до того й спалене? А Товія Аммонїй, що стояв коло його, відказав: Нехай собі будують; прийде лисиця й повалить їх камяний мур. Почуй, Боже наш, як із нас глузують, і поверни їх глум на їх голову і віддай їх на глум в землї полону, І не покрий беззаконностї їх, і нехай не зникне гріх їх перед лицем твоїм, за те, що вони засмутили будуючих!