Вiд Марка 4:2-20

Поділитись

Вiд Марка 4:2-20 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)

Він багато чого навчав їх, розмовляючи притчами. Він сказав: «Послухайте! Вийшов селянин і заходився сіяти. Коли він кинув на ріллю зерно, то деяке впало край дороги; налетіли птахи і склювали його. Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, де землі було мало. Вони швидко проросли, оскільки лежали неглибоко, та коли зійшло сонце, то обпекло паростки, і вони засохли, бо не мали глибокого коріння. Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки, і ті не дали врожаю. Ще інше зерно впало на добру землю й проросло, і вродило у тридцятеро, шістдесят та навіть у сто разів більше від посіяного». Потім Він додав: «Той, хто має вуха, нехай почує!» Коли натовп залишив Ісуса, то дванадцять апостолів та інші Його послідовники запитали Його про притчі. І Він їм сказав: «Тільки вам дано знати таємниці Царства Божого, а для всіх інших вони скриваються в притчах: бо вони дивилися, дивилися, але не бачили, бо вони слухали, слухали, але не розуміли, а інакше навернулися й були б прощені». Ісус сказав учням Своїм: «Хіба ви не зрозуміли цієї притчі? Якщо ви не зрозуміли цієї, як же ви зрозумієте інші притчі? Сіяч сіє Слово Боже в людях. Одні люди, як ті зерна при дорозі, де Слово посіяне. Як тільки вони чують його, з’являється сатана і віднімає посіяне в них Слово. Інші люди, як зерна, посіяні у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його. Але вони не мають міцного коріння, і їх вистачає ненадовго. Коли починаються гоніння чи переслідування через Слово, вони швидко зрікаються своєї віри. Зерно, що впало серед теренів — це ті, хто чують Слово, але щоденні турботи, спокуса багатства, та інші бажання душать Слово, і воно не дає плодів. Іще інші — зерно, що було посіяне в добру землю. Це ті, хто чують Слово, приймають його і приносять щедрий врожай: у тридцятеро, шістдесят та навіть у сто разів більший від посіяного».

Вiд Марка 4:2-20 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)

І багато навчав їх притчами і казав їм у Своєму навчанні: Слухайте: ось вийшов сіяч сіяти. І коли сіяв, одне впало край дороги, і прилетіли пташки небесні і поклювали його. Інше впало на кам’янистий грунт, де було небагато землі, і відразу проросло, бо земля була неглибока. Коли ж зійшло сонце, було обпалене і, не маючи кореня, засохло. Ще інше впало в терен, і терен виріс і заглушив його, і воно не дало плоду. Ще інше впало в добрий грунт і дало плід, що ріс і зростав, і принесло яке тридцять, яке шістдесят, а яке сто. І сказав їм: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! Коли Він залишився на самоті, ті, що оточували Його, разом із Дванадцятьма запитали Його про цю притчу. Він сказав їм: Вам дано пізнати таємницю Царства Божого, а тим, зовнішнім, усе говориться притчами, щоб вони дивились-дивились — і не бачили, слухали-слухали — і не розуміли, щоб не навернулись і їм не простилися гріхи. І сказав їм: Ви не розумієте цієї притчі? Як же ви зрозумієте всі інші притчі? Сіяч сіє слово. Те, що край дороги, де сіється слово, означає тих, до кого, коли почують, відразу приходить сатана і викрадає слово, посіяне в їхніх серцях. Так само й посіяне на кам’янистому грунті означає тих, які, коли почують слово, відразу з радістю приймають його, та не мають в собі кореня і недовговічні; потім, коли настають утиски чи гоніння за слово, відразу спокушаються. А посіяне в терен означає тих, які чують слово, але турботи цього світу, оманливість багатства та бажання інших речей, входячи в них, заглушають слово, і воно стає безплідним. Посіяне ж у добрий грунт означає тих, які чують слово й приймають його, і приносять плід які тридцять, які шістдесят, а які сто.

Вiд Марка 4:2-20 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)

І багато навчав Він їх притчами, і в науці Своїй їм казав: Слухайте, вийшов сіяч ось, щоб сіяти. І як сіяв, упало зерно одне край дороги, і налетіли пташки, і його повидзьобували. Друге ж упало на ґрунт кам’янистий, де не мало багато землі, і негайно зійшло, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло то зів’яло, і, коріння не мавши, усохло. А інше впало між терен, і вигнався терен, і його поглушив, і плоду воно не дало. Інше ж упало на добрую землю, і дало плід, що посходив і ріс; і видало втридцятеро, у шістдесят і в сто раз. І сказав: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма про цю притчу. І Він їм відповів: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в притчах, щоб оком дивились вони і не бачили, вухом слухали і не зрозуміли, щоб коли вони не навернулися, і відпущені будуть гріхи їм! І Він їх запитав: Ви не розумієте притчі цієї? І як вам зрозуміти всі притчі! Сіяч сіє слово. А котрі край дороги, де сіється слово, це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них. Так само й посіяні на кам’янистому ґрунті, вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його, та коріння не мають у собі й непостійні; а згодом, як утиск або переслідування наступає за слово, вони спокушаються зараз. А між терен посіяне, це ті, що слухають слово, але клопоти цьогосвітні й омана багатства та різні бажання ввіходять, та й заглушують слово, і плоду воно не дає. А посіяне в добрую землю це ті, що слухають слово й приймають, і родять утридцятеро, у шістдесят і в сто раз.

Вiд Марка 4:2-20 Переклад Р. Турконяка (УТТ)

І Він навчав їх багато притчами, і казав їм у Своєму навчанні: Слухайте! Ось вийшов сіяч сіяти. І коли сіяв, одне зерно впало край дороги, і налетіли птахи та визбирали його. А друге впало на кам’янистий ґрунт, де не було достатньо землі, і відразу зійшло, бо земля була неглибока. А як сонце піднялося, — зів’яло і, не маючи коріння, засохло. А інше впало між терня; тож виросло терня і заглушило його, і воно не дало плоду. Ще інше впало на добру землю, зійшло, дало паросток та росло; і принесло врожай: одне — в тридцять, одне — в шістдесят, а одне — в сто разів. І сказав: Хто має вуха, щоби слухати, нехай слухає! А коли Він залишився Сам, ті, які були з Ним разом з дванадцятьма, запитали Його про ці притчі. І Він відповів їм: Вам дарована таємниця Царства Божого, а тим, зовнішнім, усе роз’яснюється в притчах, щоб, дивлячись, бачили — і не побачили; слухаючи, чули — і не зрозуміли; щоб вони не навернулися, аби [їхні гріхи] були прощені! І каже їм: Невже ви не зрозуміли цієї притчі? А як же зрозумієте всі притчі? Сіяч сіє слово. Ось ті, які при дорозі, де сіється слово; як тільки почують, негайно приходить сатана і забирає слово, посіяне в них. А ті, котрі на кам’янистому ґрунті посіяні, коли почують слово, то відразу з радістю приймають його, але не мають у собі кореня і нестійкі; коли настануть утиски або переслідування за слово, вони відразу спокушуються. А інші є ті, які посіяні в тернях: вони чують слово, але приходять клопоти віку й омана багатства та інших бажань, заглушують слово — і воно залишається без плоду. А ось ті, які посіяні в добру землю: вони чують слово та приймають, і приносять урожай: один — у тридцять, один — у шістдесят, а один — у сто разів!

Вiд Марка 4:2-20 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)

І навчав їх багато приповістями, й глаголав до них у науцї своїй: Слухайте: Ось вийшов сїяч сїяти: і сталось, як сїяв, одно впало над шляхом, і налетїло птаство небесне, й пожерло його. Инше ж упало на каменистому, де не мало доволї землї, і зараз посходило, бо не мало глибокої землї. Як же зійшло сонце, повяло, й, не маючи кореня, посохло. А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його, і овощу не дало. А инше впало на землю добру, й дало плід, що сходив і ріс, і вродило одно в трийцятеро, а одно в шістьдесятеро а одно в сотеро. І рече до них: Хто має уші слухати, нехай слухає. Як же був на самотї, питались у Него ті, що з Ним, разом з дванайцятьма, про приповість. І рече до них: Вам дано знати тайну царства Божого; тим же, що осторонь, у приповістях усе стаєть ся, щоб дивлячись дивились, та й не бачили, й слухаючи слухали, та й не розуміли, щоб инколи не навернулись, і не простились їм гріхи. І рече до них: Хиба не знаєте приповістї сієї? як же всї приповістї зрозумієте? Сїяч слово сїє. Що ж над шляхом, се ті, де сїється слово, й, як почують, зараз приходить сатана, й забирає слово, посїяне в серцях їх. Подібно ж і ті, що на каменистому посїяні, котрі, як почують слово, зараз із радостю приймають його, та не мають кореня в собі, а тільки до часу вони; опісля ж, як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнять ся. А ті, що посїяні між терниною, се ті, що слухали слово, та журба сьвіта сього, й омана багацтва, і инші жадоби входять, і глушять слово, й безовочним робить ся воно. А на землю добру посїяні, се ті, що чують слово й приймають, і приносять овощ, одно в трийцятеро, друге в шістьдесятеро, а инше в сотеро.