Від Марка 4:2-20

Він багато чого навчав їх, розмовляючи притчами. Він сказав: «Послухайте! Вийшов селянин і заходився сіяти. Коли він кинув на ріллю зерно, то деяке впало край дороги; налетіли птахи і склювали його. Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, де землі було мало. Вони швидко проросли, оскільки лежали неглибоко, та коли зійшло сонце, то обпекло паростки, і вони засохли, бо не мали глибокого коріння. Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки, і ті не дали врожаю. Ще інше зерно впало на добру землю й проросло, і вродило у тридцятеро, шістдесят та навіть у сто разів більше від посіяного». Потім Він додав: «Той, хто має вуха, нехай почує!» Коли натовп залишив Ісуса, то дванадцять апостолів та інші Його послідовники запитали Його про притчі. І Він їм сказав: «Тільки вам дано знати таємниці Царства Божого, а для всіх інших вони скриваються в притчах: бо вони дивилися, дивилися, але не бачили, бо вони слухали, слухали, але не розуміли, а інакше навернулися й були б прощені». Ісус сказав учням Своїм: «Хіба ви не зрозуміли цієї притчі? Якщо ви не зрозуміли цієї, як же ви зрозумієте інші притчі? Сіяч сіє Слово Боже в людях. Одні люди, як ті зерна при дорозі, де Слово посіяне. Як тільки вони чують його, з’являється сатана і віднімає посіяне в них Слово. Інші люди, як зерна, посіяні у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його. Але вони не мають міцного коріння, і їх вистачає ненадовго. Коли починаються гоніння чи переслідування через Слово, вони швидко зрікаються своєї віри. Зерно, що впало серед теренів — це ті, хто чують Слово, але щоденні турботи, спокуса багатства, та інші бажання душать Слово, і воно не дає плодів. Іще інші — зерно, що було посіяне в добру землю. Це ті, хто чують Слово, приймають його і приносять щедрий врожай: у тридцятеро, шістдесят та навіть у сто разів більший від посіяного».