Марко 4:2-20

І навчав їх багато приповістями, й глаголав до них у науцї своїй: Слухайте: Ось вийшов сїяч сїяти: і сталось, як сїяв, одно впало над шляхом, і налетїло птаство небесне, й пожерло його. Инше ж упало на каменистому, де не мало доволї землї, і зараз посходило, бо не мало глибокої землї. Як же зійшло сонце, повяло, й, не маючи кореня, посохло. А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його, і овощу не дало. А инше впало на землю добру, й дало плід, що сходив і ріс, і вродило одно в трийцятеро, а одно в шістьдесятеро а одно в сотеро. І рече до них: Хто має уші слухати, нехай слухає. Як же був на самотї, питались у Него ті, що з Ним, разом з дванайцятьма, про приповість. І рече до них: Вам дано знати тайну царства Божого; тим же, що осторонь, у приповістях усе стаєть ся, щоб дивлячись дивились, та й не бачили, й слухаючи слухали, та й не розуміли, щоб инколи не навернулись, і не простились їм гріхи. І рече до них: Хиба не знаєте приповістї сієї? як же всї приповістї зрозумієте? Сїяч слово сїє. Що ж над шляхом, се ті, де сїється слово, й, як почують, зараз приходить сатана, й забирає слово, посїяне в серцях їх. Подібно ж і ті, що на каменистому посїяні, котрі, як почують слово, зараз із радостю приймають його, та не мають кореня в собі, а тільки до часу вони; опісля ж, як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнять ся. А ті, що посїяні між терниною, се ті, що слухали слово, та журба сьвіта сього, й омана багацтва, і инші жадоби входять, і глушять слово, й безовочним робить ся воно. А на землю добру посїяні, се ті, що чують слово й приймають, і приносять овощ, одно в трийцятеро, друге в шістьдесятеро, а инше в сотеро.