Вiд Матвiя 13:1-58
Вiд Матвiя 13:1-58 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Того ж дня Ісус вийшов з дому й сів на березі озера. Навколо Нього зібрався величезний натовп, тому Він увійшов у човен і сів там, а люди залишилися на березі. Він багато чого навчав їх, розмовляючи притчами. Він сказав: «Вийшов селянин і заходився сіяти. Коли він розкидав зерно, то деяке впало край дороги; налетіли птахи і склювали його. Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, де землі було мало. Вони швидко проросли, оскільки лежали неглибоко, та коли зійшло сонце, то обпекло паростки, і вони засохли, бо не мали глибокого коріння. Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки. Ще інше зерно впало на добру землю й проросло, і вродило у сто, шістдесят, та тридцятеро разів більше від посіяного. Той, хто має вуха, нехай почує!» Ісусові учні підійшли до Нього й запитали: «Чому Ти притчами розмовляєш з людьми?» У відповідь Ісус мовив до них: «Тільки вам дано знати таємниці Царства Божого, а їм — не дано. Адже хто має розуміння, тому додасться ще більше, й він матиме надмірно, а хто не має, в того відніметься і той дріб’язок, що йому належить. Я говорю до них притчами, бо вони, дивлячись, не бачать, а слухаючи, не чують і не розуміють. В цих людях справджується пророцтво Ісаї: „Ви, люди, будете слухати і почуєте, але не зрозумієте, будете дивитися й побачите, але не зрозумієте, що бачили. Бо серце людей цих зачерствіло, майже зовсім не чують їх вуха, позаплющували вони очі свої. Інакше вони могли б побачити очима своїми, почути вухами своїми, зрозуміти серцем, і повернутися до Мене, тоді б Я їх зцілив”. Блаженні очі ваші, бо вони бачать, а вуха — бо чують. Істинно кажу вам: чимало пророків і праведників хотіли б побачити те, що ви бачите, але не бачили, хотіли б почути те, що ви чуєте, але не почули». «Послухайте пояснення притчі про сіяча. Ось що означає зерно, що впало при дорозі. До кожного, хто чує Слово про Царство Боже та не розуміє його, приходить лукавий і віднімає посіяне у нього в серці. Інші люди, як зерна, що впали у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його. Але вони не мають міцного коріння, і їх вистачає ненадовго. Коли починаються гоніння чи переслідування через Слово, вони швидко зрікаються своєї віри. Зерно, що впало серед теренів — це ті, хто чують Слово, але щоденні турботи та спокуса багатства душать Слово, і воно не дає плодів. А зерно, що впало на добру землю — це ті, хто чують і розуміють Слово. Вони приносять щедрий врожай: у сто, шістдесят і тридцятеро разів більший від посіяного». І розповів Ісус їм іншу притчу: «Царство Боже подібне до людини, яка посіяла добре зерно на своєму полі. Та коли всі спали, прийшов ворог, посіяв бур’ян серед пшениці та й пішов собі. Коли посіяне виросло й викинуло колосся, бур’ян також виріс. Слуги господаря прийшли до нього й питають: „Пане, ти посіяв добре зерно. То чому ж бур’ян виріс серед поля?” Тоді він їм відповів: „Це ворог зробив”. Слуги кажуть йому: „Може, ми підемо й виполемо бур’ян?” „Ні, — відповідає хазяїн, — бо ви при тому вирвете і пшеницю. Нехай ростуть разом аж до жнив”. Тоді я скажу женцям: „Збирайте спершу бур’ян та зв’язуйте його в снопи, щоб спалити, а пшеницю складайте до клуні”». Ісус розповів їм іще одну притчу: «Царство Боже подібне до гірчичного зернятка, яке чоловік посадив на своєму полі. Воно є найменшою зерниною, але коли воно пускає паросток і виростає, то стає найбільшою рослиною серед усієї городини, неначе дерево — з такими розлогими гілками, що навіть птахи можуть гніздитися в її вітті». Ще одну притчу розповів Ісус: «Царство Небесне подібне до дрібки дріжджів, які жінка змішує з трьома мірками борошна і залишає так, поки все тісто зійде». Ісус про все говорив притчами до людей. Не було нічого, про що б Він мовив, не використовуючи притчі, щоб могло збутися сказане устами пророка: «Я говоритиму притчами і відкрию таємне, що було приховане із дня створення світу». Тоді Ісус відпустив натовп і пішов додому. Підійшли учні до Нього й попросили: «Поясни нам притчу про бур’ян у полі». І промовив Він у відповідь: «Той, хто сіє добре зерно, — то Син Людський. Поле — то світ. Добре зерно — то сини Царства Божого. Бур’ян — то сини лукавого. Ворог, що посіяв його — диявол. Жнива — то кінець світу. Женці — то Ангели. Отже, як збирають бур’ян і спалюють його у вогні, так буде і при кінці світу. Син Людський пошле Своїх Ангелів, і вони зберуть з Його Царства всіх, хто примушує людей грішити, й тих, хто чинить зло, і повкидають їх до вогняної печі, і буде чутне там волання людське і скрегіт зубів від болю. Тоді праведники, мов сонце, засяють у Царстві Отця Свого. Хто має вуха, нехай слухає». «Царство Боже подібне до скарбу, схованого у полі. Чоловік знайшов його і знову заховав. І він був такий щасливий, що пішов та й продав усе, що мав, аби придбати собі те поле. Царство Небесне також нагадує купця, який розшукує гарні перли. Коли він побачив дуже цінну перлину, то пішов і продав усе, що мав, і придбав її. Царство Боже також подібне до закинутого в озеро невода, до якого потрапило багато різної риби. Коли він заповнився, рибалки витягли його на берег, сіли й відібрали велику рибу до кошиків своїх, а малу повикидали. Так буде й при кінці світу. Ангели прийдуть, відділять негідних від праведників і повкидають лихих до вогняної печі. І буде чути там плач людський і скрегіт зубів від болю». Тоді Ісус запитав Своїх учнів: «Чи розумієте ви все це?» Вони відповіли Йому: «Так, розуміємо». І мовив Він: «Тому кожен законник, який дізнався про Царство Небесне, отримав нове знання. Він подібний до того господаря, який дістає з комори як старі, так і нові речі». Коли Ісус скінчив розповідати притчі, то вирушив звідти. Прийшовши до Свого рідного міста, Він навчав людей в синагозі, і всі дивувалися: «Звідки цей Чоловік володіє такою мудрістю та силою, що дива такі підвладні рукам Його? Хіба ж Він не син тесляра? Чи ж не матір Його Марією звати, а братів — Яковом, Йосипом, Симоном і Юдою? Чи не Його сестри ось тут серед нас? То звідки ж у Нього сила робити все це?» Земляки не бажали сприймати Його, але Ісус мовив до них: «Немає пророка без пошани, хіба що в його рідному місті або ж у своєму домі». І через їхню невіру Він не робив там багато чудес.
Вiд Матвiя 13:1-58 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
У той же день Ісус вийшов із дому і сів біля моря. І зібралося до Нього багато народу, так що Він увійшов у човен і сидів, а весь народ стояв на березі. І багато говорив до них притчами, кажучи: Ось вийшов сіяч сіяти. І коли сіяв, одні зерна впали край дороги, і прилетіли пташки і поклювали їх. Інші впали на кам’янистий грунт, де було небагато землі, і відразу проросли, бо земля була неглибока. Коли ж зійшло сонце, були обпалені і, не маючи кореня, засохли. Ще інші впали в терен, і терен виріс і заглушив їх. Ще інші впали на добрий грунт і дали плід, яке сто, яке шістдесят, а яке тридцять. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! І підійшли учні і сказали Йому: Чому Ти говориш до них притчами? Він сказав їм у відповідь: Вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, а їм не дано. Бо хто має, тому дасться і примножиться, а хто не має, у того забереться й те, що має. Я тому говорю до них притчами, що вони дивляться — і не бачать, слухають — і не чують, і не розуміють. І збувається над ними пророцтво Ісаї: Будете слухати-слухати — і не зрозумієте, будете дивитись-дивитись — і не побачите. Бо загрубіло серце цього народу, і він став ледве чути на вуха і закрив свої очі, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і не зрозуміти серцем, і не навернутися і щоб Я не зцілив його. Ваші ж очі блаженні, бо бачать, і ваші вуха, бо чують. Бо істинно вам кажу, що багато пророків і праведників бажали побачити те, що ви бачите, і не побачили, і почути те, що ви чуєте, і не почули. Тож ви послухайте значення притчі про сіяча. До кожного, хто чує слово про Царство і не розуміє, приходить лукавий і викрадає посіяне в його серці. Ось кого означає посіяне край дороги. А посіяне на кам’янистому грунті означає того, хто чує слово і відразу з радістю приймає його, та не має в собі кореня і недовговічний; коли ж настають утиски чи гоніння за слово, відразу спокушається. А посіяне в терен означає того, хто чує слово, але турботи цього світу та оманливість багатства заглушають слово, і воно стає безплідним. Посіяне ж у добрий грунт означає того, хто чує слово й розуміє; він-то й приносить плід і родить який сто, який шістдесят, а який тридцять. Ще одну притчу Він виклав їм, кажучи: Царство Небесне подібне до людини, яка посіяла на своєму полі добре насіння. Коли ж люди спали, прийшов її ворог, посіяв плевели між пшеницею і пішов. А коли зійшов посів і приніс плід, тоді стало видно й плевели. Раби господаря дому прийшли і сказали йому: Господарю, хіба не добре насіння ти посіяв на своєму полі? Звідки ж на ньому плевели? Він сказав їм: Це зробив якийсь ворог. Раби сказали йому: Хочеш, ми підемо й визбираємо їх? Та він сказав: Ні, щоб, визбируючи плевели, ви не вирвали з ними і пшеницю. Залиште і те, і інше рости разом до жнив, а під час жнив я скажу женцям: Зберіть спочатку плевели і позв’язуйте їх у снопи, щоб спалити їх, а пшеницю зберіть у мою комору. Ще одну притчу Він виклав їм, кажучи: Царство Небесне подібне до гірчичного зерна, яке людина взяла й посіяла на своєму полі. Воно є найменшим з усього насіння, та, коли виросте, є найбільшою з усіх городніх рослин і стає деревом, так що прилітають пташки небесні і гніздяться на його гілках. Ще одну притчу Він розказав їм: Царство Небесне подібне до закваски, яку жінка взяла й поклала в три сати борошна, поки не вкисло все тісто. Усе це Ісус говорив до народу притчами і без притчі не говорив до них, щоб збулося сказане через пророка: Відкрию в притчах Свої вуста, розкажу приховане від заснування світу. Тоді Ісус відпустив народ і ввійшов у дім, і підійшли до Нього Його учні і сказали: Поясни нам притчу про плевели на полі. Він же сказав їм у відповідь: Той, що сіє добре насіння, — це Син Людський; поле — це світ, добре насіння — це сини царства, а плевели — це сини лукавого; ворог, що посіяв їх, — це диявол, жнива — це кінець світу, а женці — це ангели. Тож, як збирають плевели і спалюють вогнем, так буде і в кінці цього світу: пошле Син Людський Своїх ангелів, і вони зберуть з Його Царства всі спокуси й тих, що чинять беззаконня, і вкинуть їх у вогняну піч; там буде плач і скрегіт зубів. Тоді праведники засяють, як сонце, у Царстві свого Отця. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! Ще Царство Небесне подібне до скарбу, схованого в полі, який людина, знайшовши, сховала і від радості про нього йде, продає усе, що має, і купує те поле. Ще Царство Небесне подібне до купця, що шукає гарних перлин, який, знайшовши одну дорогоцінну перлину, пішов, продав усе, що мав, і купив її. Ще Царство Небесне подібне до невода, закинутого в море, що назбирав усякого роду риби, який, коли наповнився, витягли на берег і, сівши, зібрали хорошу в посуд, а погану викинули геть. Так буде і в кінці світу: вийдуть ангели, і відділять злих з-поміж праведних, і вкинуть їх у вогняну піч; там буде плач і скрегіт зубів. Каже їм Ісус: Чи зрозуміли ви все це? Вони кажуть Йому: Так, Господи. Він же сказав їм: Тому кожен книжник, навчений про Царство Небесне, подібний до господаря дому, який виносить зі своєї комори нове й старе. Коли Ісус скінчив розказувати ці притчі, то пішов звідти. І, прийшовши на Свою батьківщину, став навчати їх у їхній синагозі, так що вони дивувались і казали: Звідки в Нього ця мудрість і чудодійні сили? Хіба Він не син теслі? Хіба не Його мати зветься Марією і Його брати Яковом, Іосією, Симоном та Іудою? І Його сестри хіба не всі серед нас? Звідки ж у Нього все це? І вони спокушалися через Нього. Та Ісус сказав їм: Не буває пророк без пошани, хіба що на своїй батьківщині та в своєму домі. І не вчинив там багатьох чудес через їхнє невір’я.
Вiд Матвiя 13:1-58 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря. І безліч народу зібралась до Нього, так що Він увійшов був до човна та й сів, а ввесь натовп стояв понад берегом. І багато навчав Він їх притчами, кажучи: Ось вийшов сіяч, щоб посіяти. І як сіяв він зерна, упали одні край дороги, і пташки налетіли, та їх повидзьобували. Другі ж упали на ґрунт кам’янистий, де не мали багато землі, і негайно посходили, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло, то зів’яли, і коріння не мавши, посохли. А інші попадали в терен, і вигнався терен, і їх поглушив. Інші ж упали на добрую землю і зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а те втридцятеро. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! І учні Його приступили й сказали до Нього: Чому притчами Ти промовляєш до них? А Він відповів і промовив: Тому, що вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, їм же не дано. Бо хто має, то дасться йому та додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має. Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють. І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: Почуєте слухом, і не зрозумієте, дивитися будете оком, і не побачите... Затовстіло бо серце людей цих, тяжко чують вухами вони, і зажмурили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути вухами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоровив! Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують. Бо поправді кажу вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що бачите ви, та не бачили, і почути, що чуєте ви, і не чули. Послухайте ж притчу про сіяча. До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою. А посіяне на кам’янистому ґрунті, це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж утиск або переслідування настають за слово, то він зараз спокушується. А між терен посіяне, це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього та омана багатства заглушують слово, і воно зостається без плоду. А посіяне в добрій землі, це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він приносить, і дає один у сто раз, другий у шістдесят, а той утридцятеро. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль. І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль? А він їм відказав: Чоловік супротивник накоїв оце. А раби відказали йому: Отож, чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали? Але він відказав: Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю. Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов’яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до зерна гірчичного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з увсього насіння, але, коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і кублиться в віттях його. Іншу притчу Він їм розповів: Царство Небесне подібне до розчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вкисне. Це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: Відкрию у притчах уста Свої, розповім таємниці від почину світу! Тоді відпустив Він народ і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: Поясни нам притчу про кукіль польовий. А Він відповів і промовив до них: Хто добре насіння посіяв був, це Син Людський, а поле це світ, добре ж насіння це сини Царства, а кукіль сини лукавого; а ворог, що всіяв його це диявол, жнива кінець віку, а женці Анголи. І як збирають кукіль, і як палять в огні, так буде й наприкінці віку цього. Пошле Людський Син Своїх Анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззаконня, і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів! Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має вуха, нехай слухає! Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошукує перел добрих, а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її. Подібне ще Царство Небесне до невода, у море закиненого, що зібрав він усячину. Коли він наповниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до посуду добре, непотріб же геть викидають. Так буде й наприкінці віку: Анголи повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів! Чи ви зрозуміли це все? Так! відказали Йому. І Він їм сказав: Тому кожен книжник, що навчений про Царство Небесне, подібний до того господаря, що з скарбниці своєї виносить нове та старе. І сталось, як скінчив Ісус притчі оці, Він звідти пішов. І прийшов Він до Своєї батьківщини, і навчав їх у їхній синагозі, так що стали вони дивуватися й питати: Звідки в Нього ця мудрість та сили чудодійні? Чи ж Він не син теслі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його Яків, і Йосип, і Симон та Юда? І чи ж сестри Його не всі з нами? Звідки ж Йому все оте? І вони спокушалися Ним. А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй та в домі своїм! І Він не вчинив тут чуд багатьох через їхню невіру.
Вiд Матвiя 13:1-58 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Того дня Ісус вийшов з дому і сидів біля моря; і зібралося біля Нього безліч людей; Він увійшов у човен і сів, а всі люди стояли на березі. І Він багато розповідав їм притчами, кажучи: Ось вийшов сіяч сіяти. І коли сіяв, одне зерно впало при дорозі, і прилетіли птахи та визбирали його. Інше впало на кам’янистий ґрунт, де не було багато землі, і швидко зійшло, бо не мало глибокої землі, а як піднялося сонце, — зів’яло і, не маючи кореня, засохло. Інше впало в терня, а терня виросло й заглушило його. А інше впало на добру землю і давало плід: одне в сто, одне в шістдесят, одне в тридцять разів. Хто має вуха [щоби слухати], нехай слухає! Підійшовши, учні запитали Його: Чому Ти говориш до них притчами? А Він у відповідь сказав їм: Бо вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, а їм не дано. Адже хто має, тому дасться, і матиме понад міру, а хто не має, то й те, що має, буде забране від нього. Я тому говорю до них притчами, що, дивлячись, вони не бачать, а слухаючи, — не чують і не розуміють; і збувається щодо них пророцтво Ісаї, в якому говориться: Слухом будете чути, та не зрозумієте, і вдивляючись, будете дивитися, та не побачите. Адже серце цього народу огрубіло, і вухами недочувають, і очі свої замружили, аби не побачити очима і не почути вухами; та й серцем не зрозуміли і не навернулися, щоб Я зцілив їх. Ваші ж очі та ваші вуха блаженні, бо бачать і чують. Запевняю вас, що багато пророків і праведників бажали бачити те, що ви бачите, але не бачили; і чути хотіли те, що ви чуєте, але не чули. Отже, послухайте притчу про сіяча. До кожного, хто слухає слово про Царство, та не розуміє, приходить лукавий і викрадає посіяне в його серці; це те, що посіяне при дорозі. А посіяне на кам’янистому — це той, хто слухає слово і відразу з радістю його приймає, але, не маючи в собі кореня, він є непостійний, і коли настають труднощі або переслідування за слово, він відразу спокушується. Посіяне в тернях — це той, хто слухає слово, але клопоти віку та омана багатства заглушають те слово, і воно залишається без плоду. А посіяне в добру землю — це той, хто слухає слово і розуміє, тому приносить плід — один родить у сто разів, інший — у шістдесят, а ще інший — у тридцять. Іншу притчу подав їм, кажучи: Подібне Царство Небесне до людини, яка посіяла добірне насіння на своєму полі. Коли люди спали, прийшов ворог, посіяв кукіль серед пшениці, та й пішов. А як зійшло збіжжя і дало колос, тоді ж з’явився і кукіль. Тож прийшли слуги господаря і сказали йому: Пане, хіба не добірне насіння ти сіяв на своєму полі? Звідки ж узявся кукіль? А він сказав їм: Людина-ворог це зробила. І кажуть йому раби: Хочеш, щоб ми пішли й випололи його? Він же сказав: Ні, щоб ви часом, виполюючи кукіль, не повиривали разом з ним і пшениці. Залиште, щоб і те, і друге разом росло до жнив, а під час жнив скажу женцям: зберіть спершу кукіль та пов’яжіть його в снопи, аби спалити його, а пшеницю зберіть до моєї клуні. Іншу притчу подав їм, кажучи: Царство Небесне подібне до зерна гірчиці, що його людина взяла, та й посіяла на своєму полі; воно, хоч і найменше з усіх зерен, та коли виросте, стає більшим за всю городину і стає деревом, так що прилітають птахи небесні й гніздяться на його гілках. Іншу притчу навів їм: Царство Небесне подібне до закваски, що її жінка взяла й поклала до трьох мірок борошна, поки все вкисло. Усе це промовляв Ісус людям у притчах, а без притчі нічого їм не говорив, щоби збулося сказане через пророка, який говорив: Відкрию уста Мої в притчах, виявлю сховане від початку світу! Відпустивши натовп, Він прийшов у дім. І підійшли до Нього учні Його, кажучи: Роз’ясни нам притчу про польовий кукіль. Він же, відповідаючи, сказав: Той, Хто сіє добірне насіння, — це Син Людський, а поле — це світ; добірне ж насіння — це сини Царства; кукіль — це сини лукавого; ворог, що його посіяв, — це диявол; жнива — це кінець світу, а женці — це ангели. Отже, як збирають кукіль і палять у вогні, так буде при кінці світу: Син Людський пошле Своїх ангелів, які зберуть з Його Царства всі спокуси й тих, хто чинить беззаконня, і вкинуть їх у вогняну піч; там буде плач і скрегіт зубів. Тоді праведні засяють, як сонце, у Царстві Отця Свого. Хто має вуха, нехай слухає. Царство Небесне подібне до скарбу, схованого в полі, який людина, знайшовши, ховає і з тієї радості йде та продає все, що має, і купує те поле. Ще Царство Небесне подібне до людини, — до купця, який шукає гарних перлин; знайшовши одну дорогоцінну перлину, іде, продає все, що має, і купує її. Царство Небесне подібне також до закинутого в море невода, який назбирав усякої всячини, а коли він наповниться, його витягнуть на берег та, сівши, виберуть усе добре до посудин, а непридатне викинуть геть. Так буде при кінці віку: вийдуть ангели і відділять злих з-поміж праведних, і їх повкидають у вогняну піч; там буде плач і скрегіт зубів. [Каже їм Ісус]: Чи зрозуміли це все? Відповідають Йому: Так. Він же сказав їм: Тому-то кожний книжник, котрий навчений про Царство Небесне, подібний до людини-господаря, яка витягає зі своєї скарбниці нове і старе. Коли закінчив Ісус ці притчі, Він пішов звідти. Прийшовши на Свою батьківщину, Він навчав їх у їхній синагозі, так що дивувалися вони й говорили: Звідки в Нього ця мудрість і сила? Хіба Він не син теслі? Хіба не Його мати зветься Марією, а брати Його — Яків, Йосиф, Симон і Юда? Хіба Його сестри не всі між нами? Тож звідки у Нього це все? І вони спокушувалися Ним. Ісус же сказав їм: Пророк не буває без пошани, — хіба тільки на своїй батьківщині та у своєму домі. І не зробив там багатьох чудес через їхнє невірство.
Вiд Матвiя 13:1-58 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Тогож дня вийшов Ісус із господи, та й сїв край моря. І зібралось до Него багато народу, так що Він увійшов у човен, та й сїв; а ввесь народ стояв на березї. І промовляв до него багато приповістями, глаголючи: Ото вийшов сїяч сїяти; і як він сїяв, инше впало край шляху, й прилетїло птаство, та й повизбирувало його. Инше ж упало на каменистому, де не мало землї багато, й зараз посходило, бо не мало глибокої землї; як же зійшло сонце, то й повяло воно, а, не мавши кореня, посохло. А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його. Инше ж упало на добру землю, і дало овощ, одно в сотеро, друге в шісьдесятеро, инше ж у трийцятеро. Хто має уші слухати, нехай слухає. І, приступивши ученики, казали до Него: На що ти глаголеш до них приповістями? Він же, озвавшись, рече до них: Вам дано знати тайни царства небесного, їм же не дано. Хто бо має, тому дасть ся, й надто мати ме; а хто не має, в того візьметь ся й те, що має. Тим я глаголю до них приповістями: бо, дивлячись, не бачять, і слухаючи, не чують, анї розуміють. І справджуєть ся на них пророцтво Ісаїї, що глаголе: Слухом слухати мете, та й не зрозумієте, й, дивлячись, бачити мете, та й не постережете. Затвердїло бо серце народу сього, й ушима тяжко чують, й очі свої вони заплющили, щоб инколи не побачити очима, й не почути ушима, й не зрозуміти серцем, і не навернутись, щоб сцїлив я їх. Ваші ж очі блаженні, бо бачять, і уші ваші, бо чують. Істино бо глаголю вам: Що многі пророки й праведники бажали бачити, що ви бачите, та й не бачили; й чути, що ви чуєте, та й не чули. Оце ж послухайте приповістї про сїяча. Коли хто чує слово царства, й не зрозуміє, приходить лукавий, та й хапає, що посїяно у него в серцї. Се - засїяний край шляху. А засїяний на каменистому, се той, що чує слово, й зараз приймає його з радостю: тільки же не має він кореня в собі, він до часу; як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнить ся. А засїяний в тернинї, се той, що чує слово, та журба віку сього і омана богацтва глушить слово, й робить ся без'овочним. Засїяний же на добрій землї, се той, що чує слово й розуміє, й дає овощ; і родить одно в сотеро, друге в шістьдесятеро, инше ж у трийцятеро. Ще иншу приповість подав їм, глаголючи: Уподобилось царство небесне чоловікові, що сїє добре насїннє на ниві своїй; як же люде спали, прийшов ворог його, й насїяв куколю між пшеницю, та й пійшов. Як же зійшов засїв, та принїс овощ, показавсь тодї й кукіль. І прийшли слуги господаря того, та й кажуть йому: Пане, хиба ти не добре насїннє сїяв на твоїй ниві? Звідкіля ж узяв ся кукіль? Він же рече їм: Се зробив чоловік ворог. Слуги ж сказали йому: Чи хочеш, щоб ми пійшли та випололи його? Він же рече: Нї, щоб виполюючи кукіль, разом з ним і пшеницї не повиривали. Нехай ростуть обоє до жнив, а в жнива я скажу женцям: Зберіть перш кукіль та повяжіть у снопи, щоб спалити, а пшеницю зложіть у клунї в мене. Иншу приповість подав їм, глаголючи: Царство небесне подібне зерну горчицї, що, взявши чоловік, посїяв на ниві своїй. Найдрібнїще воно між усяким насїннєм; як же виросте, то стане найбуйнїщим між яриною, і зробить ся деревом, так що птаство небесне прилїтає кублитись між гіллєм його. Иншу приповість сказав їм, глаголючи: Царство небесне подібне квасу, що жінка візьме та й рощинить ним три мірки борошна (муки), поки все вкисне. Все це говорив Ісус людям приповістями, а без приповістей не говорив їм: щоб справдилось, що сказав пророк, глаголючи: Одкрию в приповістях уста мої, промовлю втаєне від настання сьвіта. Тодї одіслав Ісус людей та й пійшов до дому; і приступили до Него ученики Його, говорячи: Виясни нам приповість про кукіль на ниві. Він же, озвавшись, рече їм: Сїючий добре насїннє, се Син чоловічий; а нива, се сьвіт; добре ж насїнне, се сини царства; а кукіль, се сини лукавого; ворог, що всїяв його, се диявол; жнива, се конець сьвіта; а женцї, се ангели. Оце ж, як той кукіль збираєть ся та палить ся огнем, так буде при кінцї сьвіта сього: Пошле Син чоловічий ангели свої, й позбирають вони з царства Його все, що блазнить, і всїх, що роблять беззаконнє, та й повкидають їх ув огняну піч: там буде плач і скреготаннє зубів. Тодї праведні сияти муть, як сонце в царстві Отця свого. Хто має уші слухати, нехай слухає. Знов, царство небесне подібне скарбу, закопаному на ниві: що, знайшовши його чоловік, приховав, і, радїючи, йде та й продає все, що має, та й купує ту ниву. Знов, царство небесне подібне чоловікові купцеві, що шукає добрих перел; і знайшовши він одну перлу дорогоцїнну, пійшов та й продав усе, що мав, та й купив її. Знов, царство небесне подібне неводові, що закинуто в море, й що зайняв усячини; як же став повен, то витягли його на беріг, і посїдавши, вибрали, що добре, у посуд, а що погане, те геть повикидали. Так буде й при кінцї сьвіту: вийдуть ангели, та й повідлучають лихих зміж праведних, та й повкидають їх ув огняну піч: там буде плач і скреготаннє зубів. І рече Ісус до них: Чи зрозуміли це все? Кажуть вони Йому: Так, Господи. Він же рече їм: Тим же то кожен письменник, навчений про царство небесне, подібен чоловікові господареві, що виносить із свого скарбу нове й старе. І сталось, як скінчив Ісус оцї приповістї, пійшов ізвідтіля. І, прийшовши у свою країну, навчав їх у школї їх, так що вони дивувались і казали: Звідкіля в Сього така премудрість і сила? Хиба Він не син теслї? хиба не Його мати зветь ся Мария? а брати Його Яков, та Йосій, та Симон, та Юда? хиба не Його сестри між нами? Звідкіля ж се все в Него? І поблазнились Ним. Ісус же рече до них: Не є пророк без чести, хиба що в своїй отчинї та в своїй домівцї. І не зробив там многих чудес через недовірство їх.