Матей 13:1-58

Тогож дня вийшов Ісус із господи, та й сїв край моря. І зібралось до Него багато народу, так що Він увійшов у човен, та й сїв; а ввесь народ стояв на березї. І промовляв до него багато приповістями, глаголючи: Ото вийшов сїяч сїяти; і як він сїяв, инше впало край шляху, й прилетїло птаство, та й повизбирувало його. Инше ж упало на каменистому, де не мало землї багато, й зараз посходило, бо не мало глибокої землї; як же зійшло сонце, то й повяло воно, а, не мавши кореня, посохло. А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його. Инше ж упало на добру землю, і дало овощ, одно в сотеро, друге в шісьдесятеро, инше ж у трийцятеро. Хто має уші слухати, нехай слухає. І, приступивши ученики, казали до Него: На що ти глаголеш до них приповістями? Він же, озвавшись, рече до них: Вам дано знати тайни царства небесного, їм же не дано. Хто бо має, тому дасть ся, й надто мати ме; а хто не має, в того візьметь ся й те, що має. Тим я глаголю до них приповістями: бо, дивлячись, не бачять, і слухаючи, не чують, анї розуміють. І справджуєть ся на них пророцтво Ісаїї, що глаголе: Слухом слухати мете, та й не зрозумієте, й, дивлячись, бачити мете, та й не постережете. Затвердїло бо серце народу сього, й ушима тяжко чують, й очі свої вони заплющили, щоб инколи не побачити очима, й не почути ушима, й не зрозуміти серцем, і не навернутись, щоб сцїлив я їх. Ваші ж очі блаженні, бо бачять, і уші ваші, бо чують. Істино бо глаголю вам: Що многі пророки й праведники бажали бачити, що ви бачите, та й не бачили; й чути, що ви чуєте, та й не чули. Оце ж послухайте приповістї про сїяча. Коли хто чує слово царства, й не зрозуміє, приходить лукавий, та й хапає, що посїяно у него в серцї. Се - засїяний край шляху. А засїяний на каменистому, се той, що чує слово, й зараз приймає його з радостю: тільки же не має він кореня в собі, він до часу; як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнить ся. А засїяний в тернинї, се той, що чує слово, та журба віку сього і омана богацтва глушить слово, й робить ся без'овочним. Засїяний же на добрій землї, се той, що чує слово й розуміє, й дає овощ; і родить одно в сотеро, друге в шістьдесятеро, инше ж у трийцятеро. Ще иншу приповість подав їм, глаголючи: Уподобилось царство небесне чоловікові, що сїє добре насїннє на ниві своїй; як же люде спали, прийшов ворог його, й насїяв куколю між пшеницю, та й пійшов. Як же зійшов засїв, та принїс овощ, показавсь тодї й кукіль. І прийшли слуги господаря того, та й кажуть йому: Пане, хиба ти не добре насїннє сїяв на твоїй ниві? Звідкіля ж узяв ся кукіль? Він же рече їм: Се зробив чоловік ворог. Слуги ж сказали йому: Чи хочеш, щоб ми пійшли та випололи його? Він же рече: Нї, щоб виполюючи кукіль, разом з ним і пшеницї не повиривали. Нехай ростуть обоє до жнив, а в жнива я скажу женцям: Зберіть перш кукіль та повяжіть у снопи, щоб спалити, а пшеницю зложіть у клунї в мене. Иншу приповість подав їм, глаголючи: Царство небесне подібне зерну горчицї, що, взявши чоловік, посїяв на ниві своїй. Найдрібнїще воно між усяким насїннєм; як же виросте, то стане найбуйнїщим між яриною, і зробить ся деревом, так що птаство небесне прилїтає кублитись між гіллєм його. Иншу приповість сказав їм, глаголючи: Царство небесне подібне квасу, що жінка візьме та й рощинить ним три мірки борошна (муки), поки все вкисне. Все це говорив Ісус людям приповістями, а без приповістей не говорив їм: щоб справдилось, що сказав пророк, глаголючи: Одкрию в приповістях уста мої, промовлю втаєне від настання сьвіта. Тодї одіслав Ісус людей та й пійшов до дому; і приступили до Него ученики Його, говорячи: Виясни нам приповість про кукіль на ниві. Він же, озвавшись, рече їм: Сїючий добре насїннє, се Син чоловічий; а нива, се сьвіт; добре ж насїнне, се сини царства; а кукіль, се сини лукавого; ворог, що всїяв його, се диявол; жнива, се конець сьвіта; а женцї, се ангели. Оце ж, як той кукіль збираєть ся та палить ся огнем, так буде при кінцї сьвіта сього: Пошле Син чоловічий ангели свої, й позбирають вони з царства Його все, що блазнить, і всїх, що роблять беззаконнє, та й повкидають їх ув огняну піч: там буде плач і скреготаннє зубів. Тодї праведні сияти муть, як сонце в царстві Отця свого. Хто має уші слухати, нехай слухає. Знов, царство небесне подібне скарбу, закопаному на ниві: що, знайшовши його чоловік, приховав, і, радїючи, йде та й продає все, що має, та й купує ту ниву. Знов, царство небесне подібне чоловікові купцеві, що шукає добрих перел; і знайшовши він одну перлу дорогоцїнну, пійшов та й продав усе, що мав, та й купив її. Знов, царство небесне подібне неводові, що закинуто в море, й що зайняв усячини; як же став повен, то витягли його на беріг, і посїдавши, вибрали, що добре, у посуд, а що погане, те геть повикидали. Так буде й при кінцї сьвіту: вийдуть ангели, та й повідлучають лихих зміж праведних, та й повкидають їх ув огняну піч: там буде плач і скреготаннє зубів. І рече Ісус до них: Чи зрозуміли це все? Кажуть вони Йому: Так, Господи. Він же рече їм: Тим же то кожен письменник, навчений про царство небесне, подібен чоловікові господареві, що виносить із свого скарбу нове й старе. І сталось, як скінчив Ісус оцї приповістї, пійшов ізвідтіля. І, прийшовши у свою країну, навчав їх у школї їх, так що вони дивувались і казали: Звідкіля в Сього така премудрість і сила? Хиба Він не син теслї? хиба не Його мати зветь ся Мария? а брати Його Яков, та Йосій, та Симон, та Юда? хиба не Його сестри між нами? Звідкіля ж се все в Него? І поблазнились Ним. Ісус же рече до них: Не є пророк без чести, хиба що в своїй отчинї та в своїй домівцї. І не зробив там многих чудес через недовірство їх.