Від Матвія 13:1-58

Того ж дня Ісус вийшов з дому й сів на березі озера. Навколо Нього зібрався величезний натовп, тому Він увійшов у човен і сів там, а люди залишилися на березі. Він багато чого навчав їх, розмовляючи притчами. Він сказав: «Вийшов селянин і заходився сіяти. Коли він розкидав зерно, то деяке впало край дороги; налетіли птахи і склювали його. Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, де землі було мало. Вони швидко проросли, оскільки лежали неглибоко, та коли зійшло сонце, то обпекло паростки, і вони засохли, бо не мали глибокого коріння. Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки. Ще інше зерно впало на добру землю й проросло, і вродило у сто, шістдесят, та тридцятеро разів більше від посіяного. Той, хто має вуха, нехай почує!» Ісусові учні підійшли до Нього й запитали: «Чому Ти притчами розмовляєш з людьми?» У відповідь Ісус мовив до них: «Тільки вам дано знати таємниці Царства Божого, а їм — не дано. Адже хто має розуміння, тому додасться ще більше, й він матиме надмірно, а хто не має, в того відніметься і той дріб’язок, що йому належить. Я говорю до них притчами, бо вони, дивлячись, не бачать, а слухаючи, не чують і не розуміють. В цих людях справджується пророцтво Ісаї: „Ви, люди, будете слухати і почуєте, але не зрозумієте, будете дивитися й побачите, але не зрозумієте, що бачили. Бо серце людей цих зачерствіло, майже зовсім не чують їх вуха, позаплющували вони очі свої. Інакше вони могли б побачити очима своїми, почути вухами своїми, зрозуміти серцем, і повернутися до Мене, тоді б Я їх зцілив”. Блаженні очі ваші, бо вони бачать, а вуха — бо чують. Істинно кажу вам: чимало пророків і праведників хотіли б побачити те, що ви бачите, але не бачили, хотіли б почути те, що ви чуєте, але не почули». «Послухайте пояснення притчі про сіяча. Ось що означає зерно, що впало при дорозі. До кожного, хто чує Слово про Царство Боже та не розуміє його, приходить лукавий і віднімає посіяне у нього в серці. Інші люди, як зерна, що впали у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його. Але вони не мають міцного коріння, і їх вистачає ненадовго. Коли починаються гоніння чи переслідування через Слово, вони швидко зрікаються своєї віри. Зерно, що впало серед теренів — це ті, хто чують Слово, але щоденні турботи та спокуса багатства душать Слово, і воно не дає плодів. А зерно, що впало на добру землю — це ті, хто чують і розуміють Слово. Вони приносять щедрий врожай: у сто, шістдесят і тридцятеро разів більший від посіяного». І розповів Ісус їм іншу притчу: «Царство Боже подібне до людини, яка посіяла добре зерно на своєму полі. Та коли всі спали, прийшов ворог, посіяв бур’ян серед пшениці та й пішов собі. Коли посіяне виросло й викинуло колосся, бур’ян також виріс. Слуги господаря прийшли до нього й питають: „Пане, ти посіяв добре зерно. То чому ж бур’ян виріс серед поля?” Тоді він їм відповів: „Це ворог зробив”. Слуги кажуть йому: „Може, ми підемо й виполемо бур’ян?” „Ні, — відповідає хазяїн, — бо ви при тому вирвете і пшеницю. Нехай ростуть разом аж до жнив”. Тоді я скажу женцям: „Збирайте спершу бур’ян та зв’язуйте його в снопи, щоб спалити, а пшеницю складайте до клуні”». Ісус розповів їм іще одну притчу: «Царство Боже подібне до гірчичного зернятка, яке чоловік посадив на своєму полі. Воно є найменшою зерниною, але коли воно пускає паросток і виростає, то стає найбільшою рослиною серед усієї городини, неначе дерево — з такими розлогими гілками, що навіть птахи можуть гніздитися в її вітті». Ще одну притчу розповів Ісус: «Царство Небесне подібне до дрібки дріжджів, які жінка змішує з трьома мірками борошна і залишає так, поки все тісто зійде». Ісус про все говорив притчами до людей. Не було нічого, про що б Він мовив, не використовуючи притчі, щоб могло збутися сказане устами пророка: «Я говоритиму притчами і відкрию таємне, що було приховане із дня створення світу». Тоді Ісус відпустив натовп і пішов додому. Підійшли учні до Нього й попросили: «Поясни нам притчу про бур’ян у полі». І промовив Він у відповідь: «Той, хто сіє добре зерно, — то Син Людський. Поле — то світ. Добре зерно — то сини Царства Божого. Бур’ян — то сини лукавого. Ворог, що посіяв його — диявол. Жнива — то кінець світу. Женці — то Ангели. Отже, як збирають бур’ян і спалюють його у вогні, так буде і при кінці світу. Син Людський пошле Своїх Ангелів, і вони зберуть з Його Царства всіх, хто примушує людей грішити, й тих, хто чинить зло, і повкидають їх до вогняної печі, і буде чутне там волання людське і скрегіт зубів від болю. Тоді праведники, мов сонце, засяють у Царстві Отця Свого. Хто має вуха, нехай слухає». «Царство Боже подібне до скарбу, схованого у полі. Чоловік знайшов його і знову заховав. І він був такий щасливий, що пішов та й продав усе, що мав, аби придбати собі те поле. Царство Небесне також нагадує купця, який розшукує гарні перли. Коли він побачив дуже цінну перлину, то пішов і продав усе, що мав, і придбав її. Царство Боже також подібне до закинутого в озеро невода, до якого потрапило багато різної риби. Коли він заповнився, рибалки витягли його на берег, сіли й відібрали велику рибу до кошиків своїх, а малу повикидали. Так буде й при кінці світу. Ангели прийдуть, відділять негідних від праведників і повкидають лихих до вогняної печі. І буде чути там плач людський і скрегіт зубів від болю». Тоді Ісус запитав Своїх учнів: «Чи розумієте ви все це?» Вони відповіли Йому: «Так, розуміємо». І мовив Він: «Тому кожен законник, який дізнався про Царство Небесне, отримав нове знання. Він подібний до того господаря, який дістає з комори як старі, так і нові речі». Коли Ісус скінчив розповідати притчі, то вирушив звідти. Прийшовши до Свого рідного міста, Він навчав людей в синагозі, і всі дивувалися: «Звідки цей Чоловік володіє такою мудрістю та силою, що дива такі підвладні рукам Його? Хіба ж Він не син тесляра? Чи ж не матір Його Марією звати, а братів — Яковом, Йосипом, Симоном і Юдою? Чи не Його сестри ось тут серед нас? То звідки ж у Нього сила робити все це?» Земляки не бажали сприймати Його, але Ісус мовив до них: «Немає пророка без пошани, хіба що в його рідному місті або ж у своєму домі». І через їхню невіру Він не робив там багато чудес.