Вiд Луки 22:39-62
Вiд Луки 22:39-62 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Потім, за звичаєм, Ісус вирушив на Оливну гору, та учні Його пішли за Ним. Прийшовши на місце, Ісус сказав їм: «Моліться, щоб не піддатися спокусам». Відійшовши від учнів на відстань приблизно в 50 кроків, Ісус став на коліна й почав молитися: «Отче, якщо на те воля Твоя, нехай обмине Мене ця чаша страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш». І з’явився перед Ним Ангел з небес і зміцнив Його сили. Долаючи біль, Ісус молився ще більш ревно. І піт Його падав на землю, мов краплі крові. Закінчивши молитися, Ісус повернувся до Своїх учнів, та побачив, що вони сплять, виснажені горем. Ісус розбудив їх, кажучи: «Чому ви спите? Вставайте й моліться, щоб не піддатися спокусам». Поки Ісус це казав, з’явився натовп людей. Їх вів Юда, один з дванадцятьох апостолів. Він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. Але Ісус запитав його: «Юдо, ти зраджуєш Сина Людського дружнім поцілунком?» Зрозумівши, що має статися, учні, які стояли навколо, запитали: «Господи, чи хочеш, щоб ми вдарили своїми мечами?» Та один із учнів ударив мечем слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо. Та у відповідь Ісус сказав: «Зупиніться! Досить уже цього!» Він доторкнувся до вуха слуги й зцілив його. Потім Ісус звернувся до головних священиків, начальників варти храму та старійшин, які прийшли заарештувати Його: «Ви прийшли проти Мене, ніби проти розбійника, з мечами та палицями. Я ж щодня був з вами у храмі, навчаючи людей, та ви не заарештували Мене. Але зараз ваша година — година владарювання мороку». Вони схопили Ісуса й відвели Його до будинку первосвященика, а Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом. Охоронці розклали серед двору багаття й повсідалися навколо. Петро сів разом із ними. Одна з дівчат-служниць побачила Петра, сидячого біля вогнища. Вона пильно придивилася на нього в відблисках багаття й сказала: «Цей чоловік також був з Ісусом». Та Петро заперечив, мовивши: «Жінко, я не знаю Його!» Трохи згодом інший чоловік побачив Петра і сказав: «Ти також один із учнів Христових!» Та Петро відповів: «Ні, чоловіче! Це не так!» Минуло щось близько години, і ще один чоловік почав стверджувати: «Безперечно, цей чоловік також був з Ісусом, адже він теж з Ґалилеї». Але Петро відповів: «Чоловіче, я не знаю, про що ти говориш!» І тієї ж миті, коли Петро ще не закінчив речення, проспівав півень. Тоді Ісус обернувся й подивився в очі Петру. І згадав Петро Господні слова: «Перш ніж сьогодні проспіває півень, ти тричі зречешся Мене». Тоді Петро пішов геть, гірко ридаючи.
Вiд Луки 22:39-62 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
I, вийшовши, пішов за звичаєм на Оливну гору, і з Ним пішли і Його учні. Прийшовши на місце, Він сказав їм: Моліться, щоб не впасти в спокусу. А Сам відійшов від них на відстань кидка каменя і, ставши на коліна, молився, кажучи: Отче, якщо Ти хочеш, пронеси цю чашу повз Мене! Утім, не Моя воля, а Твоя хай буде! I з’явився Йому ангел з неба і підкріпляв Його. I, будучи в борінні, Він ще палкіше молився, і Його піт був як краплі крові, що падали на землю. Уставши з молитви, Він прийшов до учнів і побачив, що вони сплять від суму, і сказав їм: Що ви спите? Устаньте й моліться, щоб не впасти в спокусу. Ще Він говорив, як з’явився народ, а попереду нього йшов один із Дванадцятьох на ім’я Iуда, і він наблизився до Iсуса, щоб поцілувати Його. Та Iсус сказав йому: Iудо, то ти поцілунком зраджуєш Сина Людського? Ті ж, що були навколо Нього, побачивши, до чого йде, сказали Йому: Господи, чи не вдарити нам мечем? I один з них ударив раба первосвященника і відтяв йому праве вухо. Та Iсус сказав у відповідь: Облиште, досить! — і, доторкнувшись до його вуха, зцілив його. А первосвященникам, сторожі Храму й старійшинам, що прийшли до Нього, Iсус сказав: Як на розбійника вийшли ви з мечами й киями. Коли щодня Я був з вами у Храмі, ви не простягали рук до Мене, але тепер ваш час і влада темряви. I вони, взявши Його, повели і привели Його в дім первосвященника. Петро ж ішов слідом здаля. Коли вони розпалили вогнище посередині двору і сіли разом, сів серед них і Петро. Побачила його одна служниця, як він сидів біля вогню, і, вдивившись у нього, сказала: I цей був з Ним. Та він зрікся Його, сказавши: Жінко, я не знаю Його. Трохи згодом побачив його інший і сказав: I ти один з них. Та Петро сказав: Чоловіче, я не з них. Минуло близько однієї години, і хтось інший твердив, кажучи: Точно, і цей був з Ним, бо він галілеянин. Та Петро сказав: Чоловіче, я не знаю, про що ти говориш. I відразу, ще він говорив, заспівав півень. Тут Господь обернувся і поглянув на Петра. I згадав Петро слова Господа, як Він сказав йому: Перш ніж заспіває півень, ти тричі зречешся Мене. I, вийшовши назовні, Петро гірко заплакав.
Вiд Луки 22:39-62 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
І Він вийшов, і пішов за звичаєм на гору Оливну. А за Ним пішли учні Його. А прийшовши на місце, сказав їм: Моліться, щоб не впасти в спокусу. А Він Сам, відійшовши від них, як докинути каменем, на коліна припав та й молився, благаючи: Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!... І Ангол із неба з’явився до Нього, і додавав Йому сили. А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю... І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби... І промовив до них: Чого ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу! І, коли Він іще говорив, ось народ з’явився, і один із Дванадцятьох, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. Бо він знака їм дав був: кого я поцілую, то Він! Ісус же промовив до нього: Чи оце поцілунком ти, Юдо, видаєш Сина Людського? А ті, що були з Ним, як побачили, що має статись, сказали Йому: Господи, чи мечем нам не вдарити? І, один із них рубонув раба первосвященикового, та й відтяв праве вухо йому. Та Ісус відізвався й сказав: Лишіть, уже досить! І, доторкнувшись до вуха його, уздоровив його. А до первосвящеників і влади сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: Немов на розбійника вийшли з мечами та киями... Як щоденно Я з вами у храмі бував, не піднесли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада темряви... А схопивши Його, повели й привели у дім первосвященика. Петро ж здалека йшов слідкома. Як розклали ж огонь серед двору, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними. А служниця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: І цей був із Ним! І відрікся від Нього він, твердячи: Не знаю я, жінко, Його! Незабаром же другий побачив його та й сказав: І ти від отих. А Петро відказав: Ні, чоловіче!... І як часу минуло з годину, хтось інший твердив і казав: Поправді, і цей був із Ним, бо він галілеянин. А Петро відказав: Чоловіче, не відаю, про що ти говориш... І зараз, як іще говорив він, півень заспівав. І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: Перше, ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав!
Вiд Луки 22:39-62 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Вийшовши, Він попрямував за звичаєм на Оливну гору, а за Ним пішли учні. Прийшовши на місце, Він сказав їм: Моліться, щоб не потрапили ви у спокусу. А Сам відійшов від них на віддаль, як кинути каменем, упав на коліна й молився, промовляючи: Отче, коли хочеш, зроби, щоб минула Мене чаша ця; однак не Моя хай буде воля, але Твоя! З’явився Йому ангел з неба, який додав Йому сили. Перебуваючи у великій тривозі, Він ще ревніше молився; піт Його став, як краплини крові, що капали на землю. Уставши від молитви, Він підійшов до учнів і знайшов, що вони заснули від смутку. І сказав їм: Чому спите? Устаньте й моліться, щоб ви не потрапили у спокусу. Він ще говорив, як з’явилася юрба і з нею той, хто зветься Юдою, один із дванадцятьох; він ішов перед ними і наблизився до Ісуса, щоби поцілувати Його, [бо дав їм цей знак: Кого поцілую, — Той і є]. Ісус сказав йому: Юдо, то ти поцілунком видаєш Сина Людського? Ті, хто був з Ним, коли побачили те, що відбувається, сказали: Господи, чи не вдарити нам мечем? І один з них вдарив раба первосвященика і відтяв йому праве вухо. Та Ісус озвався і сказав: Облиште, вже досить; і доторкнувшись до вуха, зцілив його. А до тих, які виступили проти Нього, — до первосвящеників, начальників варти храму та старших, — Ісус сказав: Наче проти розбійника вийшли ви з мечами і киями. Жодного дня, коли Я був з вами у храмі, ви не підняли руки на Мене. Але це ваш час і влада темряви. Вони ж схопили Його, повели й привели у двір первосвященика. А Петро йшов слідом на віддалі. Коли розклали вогонь серед двору і разом сиділи, Петро сидів серед них. Коли він сидів при світлі, помітила його якась служниця і, поглянувши на нього, сказала: І цей був з Ним! Він же відрікся, кажучи: Жінко, я не знаю Його! Невдовзі другий, побачивши його, сказав: І ти — один з них! Петро ж сказав: Чоловіче, я — ні! Минула приблизно одна година, і ще якийсь твердив, кажучи: Справді, і цей був з Ним, бо він — галилеєць. Та Петро промовив: Чоловіче, не знаю, про що ти говориш! І тут же, як він говорив, заспівав півень. Обернувшись, Господь поглянув на Петра; і Петро згадав слова Господа, коли Він йому сказав: Перше ніж півень сьогодні заспіває, відречешся від Мене тричі! І, вийшовши геть, він гірко заплакав.
Вiд Луки 22:39-62 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
І вийшовши пійшов по звичаю на гору Оливну; ійшли ж слїдом за Ним і ученики Його. Прибувши ж на місце, рече їм: Молїть ся, щоб не ввійти в спокусу. А сам відступив од них, так як кинути каменем, і, приклонивши колїна, молив ся, глаголючи: Отче, коли хочеш, мимо неси чашу сю від мене: тільки ж не моя воля, а Твоя нехай буде. Явив ся ж Йому ангел з неба, підкріпляючи Його. І, бувши в смертній боротьбі, ще пильнїще молив ся; був же піт Його як каплї крови, каплючі на землю. І, вставши від молитви, й прийшовши до учеників своїх, знайшов їх сплячих від смутку, і рече їм: Чого спите? уставши молїть ся, щоб не ввійшли в спокусу. Ще ж Він промовляв, ось народ і званий Юда, один з дванайцяти, йшов поперед них, і приступив до Ісуса, поцїлувати Його. Ісус же рече йому: Юдо, цїлуваннєм Сина чоловічого зраджуєш? Бачивши ж ті, що коло Него, до чого доходить, казали Йому: Господи, чи вдарити нам мечем? І вдарив один хтось із них слугу архиєрейського, та й відтяв йому ухо праве. І озвавшись Ісус, рече: Оставте аж до сього. І, приторкнувшись до уха його, сцїлив його. Рече ж Ісус до прийшовших на Него архиєреїв і воєвод, і церковних старших: Як на розбійника ви прийшли з мечами та киями? Як що-дня був я з вами в церкві, не простягали рук на мене; та се ваша година й власть темряви. Узявши ж Його, повели, й привели Його в двір архиєрейський. Петр же йшов слїдом оддалеки. Як же запалили огонь серед двора та посїдали вкупі, сїв і Петр серед них. Побачивши ж Його одна служниця, як сидїв коло сьвітла, й, придивляючись на него, сказала: І сей з Ним був. Він же одрік ся Його, кажучи: Жінко, не знаю Його. А згодя другий, побачивши його, сказав: І ти з них єси. Петр же каже: Чоловіче, нї. І мало що не через одну годину, инший хтось ствердив, кажучи: Справдї і сей з Ним був, бо й Галилеєць він. Каже Петр: Чоловіче, не знаю, що кажеш. І зараз, як ще говорив він, запіяв півень. І обернувшись Господь, поглянув на Петра. І згадав Петр слово Господнє, як глаголав йому: Що перш нїж півень запіє, відречеш ся мене тричі. І вийшовши геть Петр, заплакав гірко.