Плач Єремiї 3:1-36
Плач Єремiї 3:1-36 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву, Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла... Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день... Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив, обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою, у темноті мене посадив, мов померлих давно... Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої... І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою... Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої... Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі! Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним! Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли, пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака... Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день... Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином... І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене, і душа моя спокій згубила, забув я добро... І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа... Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту, душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені... Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію: Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя! Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю! Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його! Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє. Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості, нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його; хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія; хай щоку тому підставляє, хто його б’є, своєю ганьбою насичується... Бо Господь не навіки ж покине! Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю, бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів. Щоб топтати під своїми ногами всіх в’язнів землі, щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути, щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!
Плач Єремiї 3:1-36 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Я чоловік, який зазнав страждань, від палиці, що нею Він бив мене у гніві. Він вів мене, іти примусив у темряві, а не при світлі. Заносить знову й знов Свою правицю Він на мене. Він моє тіло й шкіру виснажив, Він потрощив кістки мої. Він обложив мене і оточив нуждою й тягарями. По темних закутках мене сидіть примусив, неначе тих, що вже давно померли. Він мур побудував навколо мене, щоб мені не вийти, і в бронзові тяжкі кайдани взяв мене. І навіть як кричу й благаю про спасіння, Він не відповідає. Дороги ті, якими йти хотів я, Він камінням завалив. Він викривив стежки мої. Він, наче той ведмідь, що ладен кинутись на мене, Він, наче лев, що в засідці сидить. На манівці Він заманив мене, пошматував і безпорадного самого кинув. Напнув Він лук Свій, з мене ціль для стріл зробивши. І стрілами з сагайдака Свого мені Він вцілив просто в серце. Весь мій народ сміється з мене, вони про мене цілий день глузливі пісеньки співають. Мене Він сповнив гіркотою, полином покарання напоїв. Він розкришив на гальку мої зуби, у порох Він мене втоптав. Я будь-яку надію на розраду втратив. Забув я вже, що то таке добро. Сказав собі: «Залишили мене і міць моя, й на Господа надія». Гірка отрута покарання — пам’ять про приниження й бездомність. Душа моя усі мої турботи пам’ятає, душа моя в мені зігнулась долу. Та серце пригадає все це знову, і знов розбурхає надію. Бо ласка Господа безмежна, бо Його милосердя — невичерпне. Вони оновлюються знов щоранку, адже велика праведність Твоя. Душа моя говорить: «Господь — мій Бог», тому надію покладаю я на Нього. Господь благий до тих, хто сподівається на Нього, той до душі Йому, хто Його прагне. Яке то благо сподіватись тихо на Господа прихід! То благо в юні дні ярмо носити. Нехай на самоті сидить спокійно, адже Господь наклав ярмо на нього. Хай навіть упаде обличчям в порох, бо, можливо, є іще надія. Нехай щоку підставить він тому, хто вдарив, хай сповна він зневагу прийме. Бо не відштовхує Володар Мій назавжди. Адже якщо Він і пошле страждання, то змилосердиться, такі величні прояви Його любові. Бо Він не хоче завдавати болю чи накликати страждання на людей. Хіба Господь не бачить, як розтоптують всіх в’язнів, як зазнає несправедливості людина, коли вона стоїть перед Всевишнім. Коли ошукано когось, чи ж не Господня воля то була?
Плач Єремiї 3:1-36 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву, Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла... Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день... Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив, обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою, у темноті мене посадив, мов померлих давно... Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої... І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою... Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої... Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі! Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним! Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли, пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака... Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день... Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином... І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене, і душа моя спокій згубила, забув я добро... І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа... Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту, душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені... Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію: Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя! Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю! Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його! Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє. Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості, нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його; хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія; хай щоку тому підставляє, хто його б’є, своєю ганьбою насичується... Бо Господь не навіки ж покине! Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю, бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів. Щоб топтати під своїми ногами всіх в’язнів землі, щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути, щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!
Плач Єремiї 3:1-36 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Я чоловік, що зазнав горя від палицї гнїву його; Він повів мене й увів у пітьму, а не в сьвітло. Так, він обернувся проти мене, і день у день простягає на мене руку свою; Поморщив тїло моє й кожу мою, та потер костї мої; Обгородив мене (нещастєм), обложив горем і нуждою; Він посадив мене в темне місце, як тих, що давно померли; Наче муром, обвів мене, щоб я не вийшов, закував у тяжкі кайдани; Як я прошу, як благаю, він одпихає молитву твою; Дороги мої він каміннєм закидав, попсував стежки мої. Став проти мене, наче ведмедем у засїдцї, - левом у сховищу; Поперевертав дороги мої, розірвав мене, й у нїщо обернув; Напяв лука свого й поставив мене за мету стрілам своїм; Послав у нирки мої стріли з сагайдака свого. Я стався сьміховищем усьому народові мому, повсякдневною присьпівкою їх. До переситу нагодовав мене гіркотою, напоїв полином; Покрушив каміннєм зуби мої, покрив мене попелом. Покинув супокій душу мою; я вже й забув про днї добрі, І сказав я собі: погасла сила моя й надїя моя на Господа. О, спогадай про мою муку й нужду, про полин і жовч! Глибоко вбилось усе те в память мою й душа моя в менї заниває. Та я так відповідаю серцю мойму, та й тому вповаю: Ізза милосердя Господнього ми не вигинули, бо милосердє його не вичерпується. Що ранок воно одновляється, велика бо вірність твоя! Господь пай мій, говорить собі душа моя, то ж і буду я вповати на него. Благий Господь до тих, хто надїється на його, - до душі, що його шукає. Добре тому, хто без нарікання дожидає рятунку від Господа. Благо людинї, що змалку несе ярмо (закону Господнього); (що) Седить на самотї й мовчить, бо він (Бог) наложив се ярмо на його; А він нахиляє уста свої в порох, та й думає: може бути, ще є надїя; Хто надставляє бючому свою щоку й приймає, хоч би й до переситу зневагу; Бо не на віки Господь покидає; Та хоч і пішле злиднї, то й помилує по великій добротї своїй; Не по свойму бо серцї карає він і посиляє смуток на дїтей людських, А тодї, як вони під ноги беруть безсильних на землї, Як несправедливо судять ближнього перед очима Всевишнього, Як притискають другого в його дїлах; бо хиба ж Господь сього не бачить?