Йов 14:1-22
Йов 14:1-22 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
«Ми — люди, що народжені жінками. Короткі дні нашого життя минають у турботах. Мов квітка, виростає чоловік, а потім швидко в’яне. Він, наче тінь, яка тікає вмить, якої не зловити. Але однак Ти зупиняєш погляд на такій нікчемі і позиватися його у суд ведеш? Хто може витворити чисте із брудного? Ніхто. Якщо людина має повний вік прожить, і Ти їй дні і місяці життя злічив, якщо Ти визначив, як довго жити людині, й вона не в змозі подолати ту межу, тоді вже не пильнуй, не стеж, дай спокій чоловіку, нехай би тішився наймит, поки вдається. Надію має дерево завжди, якщо його зрубати, воно загине, та пагони проб’ються молоді. Якщо уже коріння постаріло, і пень уже вмирає у землі. Як тільки перші крапельки дощу напоять землю, гілля відродиться і юно забуяє знов. А дужий чоловік, коли вмирає, губить сили; життя його кінчається, а потім де він? Скоріше море й ріки можна вичерпати руками, ніж людина, яка ляже в домовину, зможе знову піднятися в цей світ. Доки не зникне небо, не прокинуться померлі, їм сон склепив повіки міцно. Коли б мене сховав Ти у могилі, аж поки не вгамується Твій гнів, поки на прийде час Тобі згадати про мене. Якщо людина загине, то чи буде знову жити? Ні! Я з радістю винесу усі страждання, з нетерпінням чекаючи звільнення. Якби мене гукнув Ти, я б озвався, коли б хотів Ти рук Своїх творіння бачить. Тоді, напевне, Ти б мій кожен крок беріг і вже гріхи б мої не згадував мені, мої провини зав’язав би в торбу, замурував би кривду. Але руйнується гора, обвалюється скеля, рушиться каміння, струмки останні вимивають ґрунт. Так і людські надії Ти змиваєш, Боже. Залякуючи силою, ламаєш чоловіка й розчарувавши, відсилаєш в інший світ. Чи діти його в шані, він того не знає. А чи зневажені — того він теж не бачить. Свого лиш тіла біль він відчуває, він тужить за собою».
Йов 14:1-22 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями: вона виходить, як квітка й зів’яне, і втікає, мов тінь, і не зостається... І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його! Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один! Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде, відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит... Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине; якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень, то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець! А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?... Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне, так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого... О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав! Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене! Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би, бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би, провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня... Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого, каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш... Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його... Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає... Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить.
Йов 14:1-22 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Адже смертна людина, яка народжена від жінки, має коротке життя і повна гніву, або вона відпала, наче цвіт, що відцвів, зникла, наче тінь, і не затрималася. Чи не слово цього звершив Ти, і цього Ти зробив, щоби прийшов із судом перед Тебе? Бо хто на суді буде чистим від нечисті? Але ж ніхто! Хоч і один день його життя на землі, а його місяці пораховані в нього, Ти поклав на час, і він не переступить. Відійди від нього, щоб замовчав і мав задоволення від життя, наче найманець. Адже є надія для дерева. Бо якщо буде зрубаним, ще зацвіте, і галузки в нього не бракуватиме. Бо якщо постаріє в землі його корінь, і його пень на камені помре, то зацвіте від запаху води, і зробить жнива більше, ніж молодий саджанець. Чоловік же, померши, відійшов, — смертна людина, упавши, більше не існує. Адже в часі помирає море, і ріка, опустівши, висохла. А людина, заснувши, не встане, доки лишень небо буде зшите разом. І вони не збудяться зі свого сну. Хіба ж не краще Ти зберіг би мене в аді, сховав би мене, доки не спинився б Твій гнів, і признач мені час, в який мене згадаєш. Адже якщо чоловік помре, чи житиме, закінчивши дні свого життя? Чи терпітиму, аж доки знову буду? Тоді покличеш, а я Тебе послухаюся, діло ж Твоїх рук не відкинь. Ти ж почислив мої задуми, і Тебе не омине жоден із моїх гріхів. Ти ж запечатав мої беззаконня в торбі, позначив, якщо я в чомусь несвідомо вчинив переступ. І лише гора, падаючи, розсиплеться, і камінь постаріє на своєму місці. Вода злизала каміння, і води затопили низини пороху землі. І Ти знищив очікування людини. Ти його скинув до кінця, і він відійшов. Ти йому наставив обличчя і відіслав. І якщо його сини стали численними, він не знає, і якщо стають нечисленними, він не свідомий того. Але тільки його тіло відчувало біль, і його душа плакала.
Йов 14:1-22 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
З жінки родиться чоловік, і короткий вік свій у журбі проводить; Квіткою він виходить та й поникає; тїнню пробігає й не зупиняєсь. І на такого ти отвираєш очі твої, і зовеш мене на суд із тобою? Хто з нечистого може чистим родитись? Анї один. Коли ж йому днї визначені, й число місяцїв його в тебе, коли ти назначив йому гряницю, що її не переступить, То відступи від його, так, позирни куди геть, нехай він одпочине, покіль, як той поденщик, не скінчить дня свого. Дереву є хоч надїя, що воно, й зрубане, знов одродиться, й пагонцї з його одростати не перестануть; Та хоч його корінь в землї й перетрухне й пень його завмре в поросї, Але, як тільки почує воду, воно пустить паростки й поросте галуззєм, наче б новопосаджене; - А чоловік, як умре, розпадає ся; відойшов, і де він подївся? Води зникають із озера, й ріка посякає й висихає: Так і людина ляже й не встане; покіль конець небесам, не пробудиться й не підоймесь із сну свого. О, коли б ти да сховав мене в преисподнїй і там держав мене, аж покіль гнїв твій перейде, й положив реченець, і спогадав знов про мене! Засне людина, та чи знов оживе ж коли небудь? Через усї днї визначеного менї часу дожидав би я, покіль прийшла б менї зміна. Ти кликнув би, а я дав би відповідь тобі, й ти подав би ласку твору рук твоїх; Бо тодї ти лїчив би кроки мої, та не підстерігав би гріха мого; Ти б запечатав тодї переступ мій, й провину мою закрив би. Та як гора, падаючи, розсипається, й скала сходить з місця свого; Як вода стирає каміннє, а розлив її змиває пил земний, так і надїю людську ти в нїщо обертаєш. Ти тїсниш його до кінця; змінюєш вид його й відсилаєш. Честь його дїтям, чи нї, він того не знає, понижені вони - йому те байдуже; Та (покіль жив,) тїло його на йому болестї чує, а душа його в йому в страданнях сумує.