Йов 14
14
1«Ми — люди, що народжені жінками.
Короткі дні нашого життя минають у турботах.
2Мов квітка, виростає чоловік, а потім швидко в’яне.
Він, наче тінь, яка тікає вмить, якої не зловити.
3Але однак Ти зупиняєш погляд на такій нікчемі
і позиватися його у суд ведеш?
4Хто може витворити чисте із брудного? Ніхто.
5Якщо людина має повний вік прожить,
і Ти їй дні і місяці життя злічив,
якщо Ти визначив, як довго жити людині,
й вона не в змозі подолати ту межу,
6тоді вже не пильнуй, не стеж, дай спокій чоловіку,
нехай би тішився наймит, поки вдається.
7Надію має дерево завжди,
якщо його зрубати, воно загине,
та пагони проб’ються молоді.
8Якщо уже коріння постаріло,
і пень уже вмирає у землі.
9Як тільки перші крапельки дощу напоять землю,
гілля відродиться і юно забуяє знов.
10А дужий чоловік, коли вмирає, губить сили;
життя його кінчається, а потім де він?
11Скоріше море й ріки можна вичерпати руками,
12ніж людина, яка ляже в домовину,
зможе знову піднятися в цей світ.
Доки не зникне небо, не прокинуться померлі,
їм сон склепив повіки міцно.
13Коли б мене сховав Ти у могилі,
аж поки не вгамується Твій гнів,
поки на прийде час Тобі згадати про мене.
14Якщо людина загине, то чи буде знову жити? Ні!
Я з радістю винесу усі страждання,
з нетерпінням чекаючи звільнення.
15Якби мене гукнув Ти, я б озвався,
коли б хотів Ти рук Своїх творіння бачить.
16Тоді, напевне, Ти б мій кожен крок беріг
і вже гріхи б мої не згадував мені,
17мої провини зав’язав би в торбу,
замурував би кривду.
18Але руйнується гора, обвалюється скеля, рушиться каміння,
19струмки останні вимивають ґрунт.
Так і людські надії Ти змиваєш, Боже.
20Залякуючи силою, ламаєш чоловіка
й розчарувавши, відсилаєш в інший світ.
21Чи діти його в шані, він того не знає.
А чи зневажені — того він теж не бачить.
22Свого лиш тіла біль він відчуває,
він тужить за собою».
Поточний вибір:
Йов 14: UMT
Позначайте
Поділитись
Копіювати
Хочете, щоб ваші позначення зберігалися на всіх ваших пристроях? Зареєструйтеся або увійдіть
Bible League International