Йов 10:1-22
Йов 10:1-22 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
«Як я ненавиджу своє життя! Тож розповім про всі свої страждання, відкрию болі та образи всі. Звернусь до Бога я: „Не звинувачуй, дозволь дізнатися, у чому завинив. Хіба радий Ти з того, що мене гнітиш і зневажаєш діло рук Твоїх, хіба щасливий тим, що нечестивці замишляють? Чи маєш очі Ти людські? Чи вмієш бачить, як людина? Чи дні Твої подібні до людських? Чи лічиш роки, як лічу я дні? Бо Ти вишукуєш в мені безчестя, гріхи мої пізнати хочеш. Хоча Ти знаєш, що я ні в чому не завинив, що від Твоєї кари не втечу. Мене створили Твої руки, і тілу форму надали, та несподівано вони мене схопили, щоб згубити. Благаю пам’ятати, що з глини Ти мене зліпив, тож раптово, не перетворюй Ти мене на глину знов. Хіба мене не виливав, як молоко, і затвердіти, як той сир, мені не дав? Ти одягнув мене у шкіру й тіло, зв’язавши жилами й кістками. Дав звідати мені, що є життя й нев’януча любов, твоє дбання мій дух плекало. Але у серці потай задуми плекав; я знаю, то мета Твоя була: Якщо на шлях гріха я поверну, Ти наглядатимеш і непокараним не лишиш. Якщо я поведуся зле — горе мені! Якщо невинний, то не можу й голови підвести, безчестям сповнений, приниженням напоєний. Лиш звести голову збираюсь, на мене, мов на лева, полювання затіваєш і знову виявляєш Свою силу. Нових приводиш свідків проти мене, примножуєш Свій гнів, та нові війська на мене насилаєш. Навіщо вивів Ти мене із лона? Я мав би вмерти, щоб не бачив мене світ. Хотів би я не жити ніколи, піти в могилу б з материнської утроби. Мені зосталось жити лиш кілька днів, дай спокій, відступись від мене! Дозволь хоч трохи радості пізнати до того, як піду туди, де залишаються навіки: у світ печалі й темряви, у землю мороку, де ходить привид смерті, туди, де хаос править, де померлих тіні, де навіть світло, наче ніч”».
Йов 10:1-22 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
Життя моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі! Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю? Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш? Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину? Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа, що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій, хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки? Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене... Пам’ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш. Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир? Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил. Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа. А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе: якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш... Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!... А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся: поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш... І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б, як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу... Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи, поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні, до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява...
Йов 10:1-22 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Знеможений моєю душею, стогнучи, випущу на Нього мої слова. Викажу, охоплений, гіркоту моєї душі і скажу Господу: Не вчи мене безбожно чинити! І чому Ти мені так присудив? Хіба добре Тобі, якщо безбожно чинитиму, адже Ти відкинув діла моїх рук, а раду безбожних Ти прийняв? Невже Ти бачиш, як бачить смертний, хіба Ти бачиш, як бачить людина? Чи Твоє життя є людським, чи Твої роки людські? Адже Ти відшукав моє беззаконня і вистежив мої гріхи. Бо Ти знаєш, що я не чинив безбожно. Але хто є той, який спасає з Твоїх рук? Твої руки зліпили мене і створили мене, після цього, змінивши, Ти мене уразив. Згадай, що Ти мене утворив з глини, і знову повертаєш мене в землю. Хіба не як молоко Ти мене видоїв, витиснув мене, подібно до сиру? Шкірою і тілом Ти мене одягнув, кістьми і сухожиллями Ти мене зшив. Життя і милосердя Ти мені дав, а Твій нагляд оберіг мій дух. Маючи це в собі, знаю, що все можеш, ніщо для Тебе не є непосильним. Адже коли грішу, Ти наді мною сторожиш, і безвинним від беззаконня Ти мене не зробив. Бо якщо буду безбожний, горе мені! Якщо ж буду праведний, не можу піднятися, бо я є повний безчестя. Адже на мене полюють, наче на лева, щоб убити. І знову, повернувшись, Ти страшно нищиш мене, обновляючи проти мене моє випробування, — гнів великий Ти виказав мені та навів на мене випробування. Тож навіщо Ти мене вивів з лона матері, і я не помер, і мене око не побачило б, і став би я, наче той, якого не існувало? Тож чому з лона я не був покладений у могилу? Хіба не коротким є час мого життя? Дозволь мені трохи спочити, поки я піду, звідки не повернуся, у землю темряви і мороку, в землю вічної темряви, де немає світла, і де не побачити життя смертної людини.
Йов 10:1-22 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Омерзїло душі моїй життє моє; то ж дам я волю смуткові мойму; говорити му в горю душі моєї. Я скажу Богу: Не обвинувачуй мене, а обяви менї, за що мене так переслїдуєш? Чи тобі се добрим видиться, що так пригнїтаєш, що байдуже тобі дїло рук твоїх, а на раду безбожників посилаєш сьвітло? Чи в тебе очі людські, чи по людськи ти бачиш? Чи в тебе днї, як людські, й роки твої, як у людини, Що ти аж шукаєш скази в менї й розвідуєшся, чи є гріх у менї, Хоч знаєш, що я не проступник, та нїкому ратувати мене з руки твоєї? Руки твої трудились надо мною, й виробили ввесь мій образ навкруги, - й ти губиш мене? Спогадай, що ти наче глину, обробив мене, а тепер у порох обертаєш мене? Чи ж не ти вилив мене молоком і згустив мене сиром. Скірою й тїлом з'одяг мене, а кістьми й жилами скріпив мене, Життє й милость дарував менї, а опіка твоя хоронила духа мого? Але й те скривав ти в серцї свойму, - я знаю, що се й було в тебе (на думцї), - Що, як я провиню, ти взнаєш і не зіставиш гріха мого без кари. Горе менї, коли я провинив! а хоч я й без гріха, то не зважуся підвести голови моєї. О, я понижений аж надто; то ж зглянься на біду мою; Вона щораз більша. Ти женеш за мною, мов лев, і знов нападаєш на мене й чудним (силою) показуєш себе в менї. Виводиш нових твоїх сьвідків проти мене; збільшуєш гнїв твій на мене, і біди, щораз нові, стають боєвою лавою проти мене. І про що вивів єси мене з утроби? Лучше б я вмер був, як мене ще не бачило нїчиє око; Нехай би я, як не бувший на сьвітї, з матїрнього живота перенесений був у гріб. Чи ж не мало вже днїв моїх? Перестань же, відступи від мене, щоб я хоч трохи очуняв, Покіль пійду - й не вернусь - в країну темряви й тїнї смертньої, В країну мрака, яким є пітьма тїнї смертньої, де нема порядку, де темрява, як сама чорна пітьма.