До євреїв 9:1-28
До євреїв 9:1-28 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Перша угода мала свої обряди й місця поклоніння, створені людьми. Їх було розташовано в наметі. Там стояв свічник і стіл з жертовними хлібами. Ця перша частина намету називалася Святим Місцем. За другою завісою був відділ намету, який називався «Святеє Святих». В тому відділі були золочений вівтар для кадіння ладану і ковчег Заповіту, весь окутий золотом. А в тім ковчегу — золота посудина з манною і розквітлий Ааронів жезл, а також таблиці з Заповітом. Понад ковчегом Херувими слави Божої охороняли місце спокути. Та не будемо зараз про все це так докладно. Коли все це було так влаштовано, священики завжди заходили до першого відділу намету, виконуючи обряд поклоніння. І лише сам первосвященик, лиш раз на рік входив до другого відділу, і то не без крові. Він приносив її за свої власні гріхи й за гріхи людей, заподіяні несвідомо. Отже, Дух Святий показує, що шлях до Святеє Святих ще не був відкритий, доки стоїть перший намет. Все це — символічне і вказує на теперішній час. Це означає, що дари і пожертви, принесені Богу, не можуть зробити того, хто їх приносить, внутрішньо досконалим. Вони обмежуються лише їжею та питвом та обрядовими обмиваннями: все це зовнішні правила, чинні лише для старих часів, доки не одержали ми нового наказу. Але тепер прийшов Христос, первосвященик нового добра, яке ми зараз маємо. Він служить у наметі, величнішому й досконалішому — нерукотворному. Він не належить цьому земному світові. Христос приніс кров не козлів і телят, а Свою власну. Він приніс її і з нею ввійшов до Святеє Святих, здобувши вічну спокуту за всіх нас. Бо якщо кров козлів і биків або попіл телиці покропили тих, хто був розбещений, і відновили їх до тілесної чистоти, то наскільки ж дієвішою буде кров Христова! Духом Святим приніс Він Себе, бездоганного, Богу в пожертву. Тож Його кров очистить нашу свідомість від злих вчинків, і ми зможемо поклонятися живому Богу. Через це Христос — посередник у новій Угоді між Богом і людьми. Він прийняв смерть, аби принести спокуту людям за гріхи, вчинені в час першої Угоди. Завдяки цьому Христовому посередництву люди, покликані Богом, одержать обіцяну вічну спадщину. Для того, щоб заповіту набути сили, необхідно довести смерть того, хто заповідає. Бо заповіт може діяти лише після смерті заповідника, а поки він живий, заповіт не матиме сили. Ось чому навіть попередній Заповіт не діяв без крові. Бо коли Мойсей оголошував усім людям кожну заповідь Закону, він брав кров телят і козлів, розведену водою, червлену вовну, іссоп і кропив саму Книгу Закону і всіх людей, і казав: «Це кров Угоди, якій Бог наказував вам коритися». Так само він кропив кров’ю і намет, і все, що використовувалося в обрядах поклоніння. Зрештою, за Законом, майже все мусить бути очищене кров’ю. А без кровопролиття не може бути прощення. То було необхідно, щоб подоби речей Небесних були освячені земними пожертвами, але самі Небесні речі повинні бути освячені жертвами досконалішими, ніж ці. Бо Христос ввійшов не до рукотворної святині, подоби справжньої, Він потрапив на самі Небеса, щоб тепер явитися за нас перед Богом. І не для того, щоб знову й знову приносити Себе в жертву. То лиш звичайні первосвященики входять до Святеє Святих щороку з несвоєю кров’ю. Якби й Він так робив, то мусив би приносити Себе в жертву багаторазово від самого сотворіння світу. Ні, Христос прийшов один раз на прикінці часів, щоб знищити гріх, принісши Себе в жертву. Доля людей — померти один раз, і після цього постати перед Судом. Так і Христос приніс Себе в жертву один раз, щоб спокутувати гріхи багатьох людей. І вдруге Він з’явиться, але не для того, щоб знищити гріх, а щоб спасти тих, хто чекає на Нього.
До євреїв 9:1-28 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
Так от, і перший завіт мав правила богослужіння та земне святилище. Бо скинія була влаштована так: перша, в якій був світильник, стіл і хліби покладання, яка називається «святе»; а за другою завісою була скинія, яка називається «святе святих», яка мала золоту кадильницю, ковчег завіту, покритий з усіх сторін золотом, в якому був золотий глечик з манною, розцвілий жезл Аарона і скрижалі завіту, а над ним — херувими слави, які отінюють кришку умилостивлення, про що неможливо зараз говорити докладно. При такому влаштуванні в першу скинію завжди входять священники здійснювати богослужіння, а в другу — один раз на рік тільки первосвященник, і не без крові, яку приносить за себе і за гріхи незнання народу. Цим Святий Дух показує, що шлях у святе святих ще не відкритий, поки ще стоїть перша скинія. Вона є прообразом для теперішнього часу, в який приносяться дари і жертви, що не можуть зробити жертвоприносця досконалим у совісті, а тільки полягають у стравах, напоях, різних обмиваннях і плотських правилах, встановлених до часу виправлення. Христос же, прийшовши як первосвященник майбутніх благ з більшою і досконалішою скинією, нерукотворною, тобто не цього творіння, і не з кров’ю козлів і телят, а з власною кров’ю, один раз увійшов у святе святих, здобувши вічне викуплення. Бо якщо кров биків і козлів і попіл телиці, окроплюючи осквернених, освячує до чистоти плоті, то наскільки більше кров Христа, Який вічним Духом приніс Себе непорочним Богу, очистить нашу совість від мертвих діл для служіння Богу живому! І тому Він є посередником Нового Завіту, щоб завдяки смерті, яка сталася для викуплення переступів, учинених за першого завіту, покликані отримали обітницю вічної спадщини. Бо де заповіт, там необхідно, щоб настала смерть заповідача. Адже заповіт дійсний після померлих, оскільки ніколи не має сили, поки живе заповідач. Тому й перший завіт був утверджений не без крові. Бо коли Мойсей оголосив усьому народу кожну заповідь за Законом, то взяв кров телят і козлів з водою, червленою вовною і гісопом і покропив як саму книгу, так і весь народ, кажучи: Це кров завіту, який заповів вам Бог. Так само покропив кров’ю і скинію, і все богослужбове начиння. Та й майже все за Законом очищається кров’ю, і без пролиття крові не буває прощення. Тому необхідно було, щоб образи небесних речей очищалися цими жертвами, а самі небесні речі — жертвами, кращими від цих. Бо Христос увійшов не в рукотворне святилище, яке є прообразом істинного, а в саме небо, щоб з’явитись тепер за нас перед лице Боже; і не для того, щоб багато разів приносити Себе, як первосвященник щороку входить у святе святих із чужою кров’ю, — інакше треба було б Йому багато разів страждати від заснування світу, — а Він один раз наприкінці віків з’явився для усунення гріха Своєю жертвою. І як людям призначено один раз померти, а після цього суд, так і Христос, бувши один раз принесений, щоб понести гріхи багатьох, вдруге з’явиться без жертви за гріх тим, хто чекає Його для спасіння.
До євреїв 9:1-28 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
Мав же і перший заповіт постанови богослужби та світську святиню. Була бо уряджена перша скинія, яка зветься святиня, а в ній був свічник, і стіл, і жертвенні хліби. А за другою заслоною скинія, що зветься Святеє Святих. Мала вона золоту кадильницю й ковчега заповіту, усюди обкутого золотом, а в нім золота посудина з манною, і розцвіле жезло Ааронове та таблиці заповіту. А над ним херувими слави, що затінювали престола благодаті, про що говорити докладно тепер не потрібно. При такому ж урядженні до першої скинії входили завжди священики, правлячи служби Богові, а до другої раз на рік сам первосвященик, не без крови, яку він приносить за себе й за людські провини. Святий Дух виявляє оцим, що ще не відкрита дорога в святиню, коли ще стоїть перша скинія. Вона образ для часу теперішнього, за якого приносяться дари та жертви, що того не можуть вдосконалити, щодо сумління того, хто служить, що тільки в потравах та в напоях, та в різних обмиваннях, в уставах тілесних, установлено їх аж до часу направи. Але Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення, і не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення. Бо коли кров козлів та телят та попіл із ялівок, як покропить нечистих, освячує їх на очищення тіла, скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому! Тому Він Посередник Нового Заповіту, щоб через смерть, що була для відкуплення від переступів, учинених за першого заповіту, покликані прийняли обітницю вічного спадку. Бо де заповіт, там має відбутися смерть заповітника, заповіт бо важливий по мертвих, бо нічого не варт він, як живе заповітник. Тому й перший заповіт освячений був не без крови: Коли бо Мойсей сповістив був усі заповіді за Законом усьому народові, він узяв кров козлів та телят із водою й червоною вовною та з ісопом, та й покропив і саму оту книгу, і людей, проказуючи: Це кров заповіту, що його наказав для вас Бог! Так само і скинію, і ввесь посуд служебний покропив він кров’ю. І майже все за Законом кров’ю очищується, а без пролиття крови не має відпущення. Отож, треба було, щоб образи небесного очищалися цими, а небесне саме кращими від оцих жертвами. Бо Христос увійшов не в рукотворну святиню, що була на взір правдивої, але в саме небо, щоб з’явитись тепер перед Божим лицем за нас, і не тому, щоб часто приносити в жертву Себе, як первосвященик увіходить у святиню кожнорічно із кров’ю чужою, бо інакше Він мусів би часто страждати ще від закладин світу, а тепер Він з’явився один раз на схилку віків, щоб власною жертвою знищити гріх. І як людям призначено вмерти один раз, потім же суд, так і Христос один раз був у жертву принесений, щоб понести гріхи багатьох, і не в справі гріха другий раз з’явитися тим, хто чекає Його на спасіння.
До євреїв 9:1-28 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Отже, перший Завіт мав постанови, служіння та земну святиню. Тож був збудований перший намет, в якому були світильник, стіл і хліби покладання, який називається Святе. За другою завісою — намет, що називається Святе Святих; він мав золоту кадильницю, ковчег Завіту, повністю покритий золотом, в якому містилася золота посудина, в якій була манна, розквітла палиця Аарона і скрижалі Завіту. А над ним — херувими слави, які затінюють престол благодаті, про що нині не час говорити докладно. Згідно з установленням, до першого намету постійно входили священики, щоб виконувати служіння; до другого — один раз на рік входив лише первосвященик, не без крові, яку приносив за себе і за гріхи народу. Святий Дух засвідчує те, що дорога до святині ще не відкрита, доки стоїть перший намет. Він — образ теперішнього часу, в якому приносяться дари й жертви, які не можуть зробити досконалим сумління того, хто служить; які стосуються тільки їжі, напоїв, різних обмивань, постанов щодо тіла, і залишаються до часу виправлення. А Христос, Первосвященик майбутніх благ, прийшов через більший, досконаліший, нерукотворний намет, тобто неземної будови; і не завдяки крові козлів і телят, а завдяки власній крові Він увійшов один раз до святині й здійснив вічне викуплення. Бо якщо кров козлів і телят та з водою змішаний попіл телиці, коли ним покропити, освячує нечистих для очищення тіла, то наскільки більше кров Христа, Який вічним Духом приніс Себе, непорочного, Богові, очистить наше сумління від мертвих діл, щоб ми служили Живому Богові! І тому Він є Посередником Нового Завіту, щоби через смерть для викуплення від переступів першого Завіту покликані одержали обітницю вічної спадщини. Тому що де є заповіт, там має бути смерть заповідача, адже заповіт вступає в силу після його смерті й не має жодної вартості, поки живе заповідач. Тож і перший Завіт був освячений не без крові. Адже Мойсей, проголосивши всім людям усі заповіді за Законом і взявши кров козлів і телят, — разом з водою, червоною вовною та гісопом — покропив і саму книгу, і весь народ, промовляючи: Це кров Завіту, що його заповів вам Бог. І намет, і весь посуд для служіння також окропив кров’ю. І відтоді все за Законом очищається кров’ю, і без пролиття крові немає прощення. Отже, треба було, щоби подоби небесних речей отак очищалися, а саме небесне — жертвами, які кращі від цих. Адже Христос увійшов не в рукотворну святиню, яка відображала істинну, але в саме небо, щоб тепер з’явитися перед Божим обличчям за нас. І не для того, аби багато разів приносити Себе, як первосвященик, входячи щороку до святині із чужою кров’ю, — у такому випадку від створення світу Він мав би багато разів страждати. Тепер же Він з’явився один раз наприкінці віків, щоб Своєю жертвою виявити гріх. І так, як призначено людям один раз померти, а потім суд, так і Христос: один раз приніс Себе, аби понести гріхи багатьох; другий же раз Він з’явиться не задля гріха, а тим, які очікують Його на спасіння [через віру].
До євреїв 9:1-28 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Мала ж і перва скиня установи служби, і сьвятиню людську. Споруджено бо перву скиню, а в нїй сьвітильник і стіл і предложеннє хлїбів, котра зветь ся: Сьвята. За другою ж завісою скиня, що звана: Сьвятая Сьвятих; мала вона золоту кадильницю і ковчег завіта, окований усюди золотом, а в ньому посудина золота з манною, і жезло Ааронове зацьвівше, і скрижалї завіта, а над ним херувими слави, отїнюючі ублагальню. Про се не слїд нинї говорити порізно. Як же се так устроєно, то в перву скиню завсїди входили сьвященики, правлячи служби; у другу ж раз у рік сам архиєрей, не без крові, котру приносить за себе і за людські провини. Сим ясує Дух сьвятий, що дорога у сьвятиню ще не явилась, доки перва скиня стоїть. Котра єсть образ часу настоящого, в котрому приносять ся і дари і жертви, що не можуть звершити по совістї того, хто служить, а були тілько в їжах і напитках, та у всяких обливаннях і установах тїла, накинуті аж до часу направи. Христос же, прийшовши яко Архиєрей грядущих благ, із більшою і звершенїщою скинею, нерукотвореною, се єсть не такого будування, анї з кровю козлиною, нї телячою, а своєю кровю, увійшов раз у сьвятиню, знайшовши вічне відкупленнє. Бо коли кров волова та козина і попіл з яловицї, окроплюючи осквернених, осьвячує на тїлесну чистоту; то скілько більше кров Христа, що Духом вічнїм принїс себе непорочного Богу, очистить совість вашу від мертвих дїл, щоб служити Богу живому? І задля того Він посередник нового завіту, щоб, як станеть ся смерть, на одкупленнє переступів, що (були) у первому завітї, прийняли покликані обітницю вічнього наслїддя. Де бо єсть завіт, там мусить прийти й смерть завітуючого. Завіт бо після мертвих має силу: яко ж бо нїчого не стоїть, доки жив завітуючий. Тим же й первий не був осьвячений без крови. Як вирік бо Мойсей всяку заповідь по закону всїм людям, то взявши крови телячої та козлиної з водою та червоної вовни та гисопу, покропив і саму книгу і ввесь народ, глаголючи: "Се кров завіту, котрий завітував вам Бог." І скиню і ввесь посуд служебний кровю так само покропив. А мало не все кровю очищаєть ся по закону, і без пролиття крови не буває оставлення (гріхів). Оце ж треба було, щоб образи небесного сим очищались, саме ж небесне луччими жертвами, нїж сї. Не в рукотворену бо сьвятиню ввійшов Христос, зроблену взором правдивої, а в саме небо, щоб нинї являтись лицю Божому за нас, анї щоб много раз приносити себе, яко ж архиєрей входить у сьвятиню по всї роки з чужою кровю; (а то б треба було Йому много раз страдати від настання сьвіту) а нинї раз у концї віків явив ся на знївеченнє гріха жертвою своєю. І як призначено людям раз умерти, а потім суд, так і Христос, один раз принесений, щоб понести гріхи многих, удруге без гріха явить ся ждучим Його на спасеннє.