Дiї 28:1-16
Дiї 28:1-16 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
А коли врятувалися ми, то довідалися, що острів той зветься Меліта. Тубільці ж нам виявили надзвичайну людяність, бо вони запалили огонь, ішов бо дощ і був холод, і прийняли нас усіх. Як Павло ж назбирав купу хмизу та й поклав на огонь, змія вискочила через жар, і почепилась на руку йому... Як тубільці ж угледіли, що змія почепилась на руку йому, зачали говорити один одному: Либонь цей чоловік душогуб, що йому, від моря врятованому, Помста жити не дозволила! Він струснув ту звірюку в огонь, і ніякої шкоди не зазнав! А вони сподівалися, що він спухне або впаде мертвий умить. Коли ж довго чекали того та побачили, що ніякого лиха не сталося з ним, думку змінили й казали, що він бог... Навкруги ж того місця знаходились, добра начальника острова, на ім’я Публія, він прийняв нас, і три дні ласкаво гостив. І сталось, що Публіїв батько лежав, слабий на пропасницю та на червінку. До нього Павло ввійшов і помолився, і, руки на нього поклавши, уздоровив його. Якже трапилось це, то й інші на острові, що мали хвороби, приходили та вздоровлялись. Вони нас вшанували й великими почестями, а як ми від’їжджали, понакладали, чого було треба. А по трьох місяцях ми відпливли на олександрійському кораблі, що мав знака братів Діоскурів, і що на острові він перезимував. І, як ми допливли в Сіракузи, пробули там три дні. А звідти, пливучи понад берегом, прибули ми до Реґії, а що вітер південний повіяв за день, то другого дня прибули в Путеолі, де знайшли ми братів, вони ж нас ублагали сім день позостатися в них. І ось так прибули ми до Риму. А звідти брати, прочувши про нас, назустріч нам вийшли аж до Аппіфору та до Тритаверни. Побачивши їх, Павло дякував Богові та посмілішав. А коли прибули ми до Риму, Павлові дозволено жити осібно, ураз із вояком, що його сторожив.
Дiї 28:1-16 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Врятувавшись, ми з’ясували, що острів цей називається Мальта. Місцеві жителі виявили до нас надзвичайну доброту. Як пішов дощ і стало холодно, вони розвели багаття й запросили нас. Павло назбирав хмизу і як поклав його в огонь, то виповзла гадюка, вдарила його, почепившись на його руці. Коли місцеві жителі побачили гадюку, яка звисала з його руки, то почали перемовлятися поміж собою: «Цей чоловік, певно, убивця. Хоч і не загинув він у морі, та все ж Правосуддя не дозволяє йому жити». Але Павло струсив гадюку в огонь і не зазнав ніякої шкоди. Вони довго чекали, що він спухне чи раптом впаде мертвий. А як побачили, що нічого такого з Павлом не скоїлося, то змінили свою думку і проголосили його богом. Навколо того місця простиралися землі, що належали правителю острова на ім’я Публій. Він запросив нас до своєї оселі й три дні гостинно опікувався нами. Батько Публія був прикутий до ліжка, бо хворів на лихоманку та червінку. Павло пішов провідати його, і помолившись, поклав на хворого руки й зцілив його. Після того як це сталося, інші хворі острова почали приходити до Павла і зцілювалися. Мешканці острова дуже вшановували нас, і як ми відпливали, то вони забезпечили нас усім необхідним. Через три місяці відпливли ми на олександрійському кораблі, який зимував на острові. На його кормі був зображений знак богів-близнюків Діоскурів. Діставшись до Сиракуз, ми пробули там три дні. Звідти ми відпливли й прибули до Реґії. Наступного дня повіяв південний вітер, і ми вирушили далі, а на другий день ми припливли до Путеолі, де знайшли братів, які запросили нас тиждень погостювати у них. Так ми прибули до Рима. Там брати почули про нас і вийшли нас зустрічати аж до Аппієвої площі й Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові й підбадьорився. Коли прибули ми до Рима, то Павлові було дано дозвіл жити окремо, але під охороною воїна.
Дiї 28:1-16 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
Врятувавшись, вони тоді дізналися, що той острів називається Меліта. Тубільці виявили до нас незвичайну людяність: вони розпалили вогнище і прийняли всіх нас, тому що йшов дощ і було холодно. Коли ж Павло назбирав оберемок хмизу і поклав у вогнище, з жару вилізла гадюка і вчепилася йому в руку. Коли тубільці побачили, що з його руки звисає змія, то стали казати один одному: Точно цей чоловік — убивця, раз йому, врятованому від моря, Правосуддя не дозволило жити. Та він, струснувши змію у вогонь, не зазнав ніякої шкоди. Вони чекали, що він ось-ось спухне чи раптом впаде мертвим, але, довго чекаючи й бачачи, що нічого поганого з ним не стається, змінили думку і стали казати, що він бог. В околицях того місця були володіння начальника острова на ім’я Публій. Він прийняв нас і три дні дружелюбно виявляв гостинність. Батько ж Публія лежав, страждаючи від гарячки й дизентерії. Павло увійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки, зцілив його. Після цієї події і інші на острові, у кого були хвороби, стали приходити і зцілятися. Вони також вшанували нас великими почестями, а коли ми відпливали, навантажили необхідним. Через три місяці ми відпливли на олександрійському кораблі зі знаком Діоскурів, який зимував на острові. Припливши в Сіракузи, ми пробули там три дні. Звідти, попливши кружним шляхом, ми прибули в Регій, а як через один день подув південний вітер, то на другий день ми припливли в Путеоли. Там ми знайшли братів, і вони вблагали нас залишитись у них на сім днів; і так ми пішли в Рим. Звідти брати, почувши про нас, вийшли нам назустріч до площі Аппія і Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богу і підбадьорився. Коли ми прийшли в Рим, сотник передав в’язнів воєначальнику, а Павлові було дозволено жити окремо з воїном, який стеріг його.
Дiї 28:1-16 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
А коли врятувалися ми, то довідалися, що острів той зветься Меліта. Тубільці ж нам виявили надзвичайну людяність, бо вони запалили огонь, ішов бо дощ і був холод, і прийняли нас усіх. Як Павло ж назбирав купу хмизу та й поклав на огонь, змія вискочила через жар, і почепилась на руку йому... Як тубільці ж угледіли, що змія почепилась на руку йому, зачали говорити один одному: Либонь цей чоловік душогуб, що йому, від моря врятованому, Помста жити не дозволила! Він струснув ту звірюку в огонь, і ніякої шкоди не зазнав! А вони сподівалися, що він спухне або впаде мертвий умить. Коли ж довго чекали того та побачили, що ніякого лиха не сталося з ним, думку змінили й казали, що він бог... Навкруги ж того місця знаходились, добра начальника острова, на ім’я Публія, він прийняв нас, і три дні ласкаво гостив. І сталось, що Публіїв батько лежав, слабий на пропасницю та на червінку. До нього Павло ввійшов і помолився, і, руки на нього поклавши, уздоровив його. Якже трапилось це, то й інші на острові, що мали хвороби, приходили та вздоровлялись. Вони нас вшанували й великими почестями, а як ми від’їжджали, понакладали, чого було треба. А по трьох місяцях ми відпливли на олександрійському кораблі, що мав знака братів Діоскурів, і що на острові він перезимував. І, як ми допливли в Сіракузи, пробули там три дні. А звідти, пливучи понад берегом, прибули ми до Реґії, а що вітер південний повіяв за день, то другого дня прибули в Путеолі, де знайшли ми братів, вони ж нас ублагали сім день позостатися в них. І ось так прибули ми до Риму. А звідти брати, прочувши про нас, назустріч нам вийшли аж до Аппіфору та до Тритаверни. Побачивши їх, Павло дякував Богові та посмілішав. А коли прибули ми до Риму, Павлові дозволено жити осібно, ураз із вояком, що його сторожив.
Дiї 28:1-16 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
А коли ми врятувалися, то довідалися, що острів зветься Мальта. Тубільці виявили нам надзвичайну людяність; запаливши вогонь, вони приймали нас усіх, тому що був дощ і холод. Коли Павло назбирав купу хмизу й поклав на вогонь, то змія, виповзши через жар, учепилася в його руку. Як тубільці побачили, що змія звисає з його руки, то говорили один одному: Напевно, цей чоловік — убивця, оскільки йому, врятованому від моря, помста не дозволила жити! А він струснув змію у вогонь, не зазнавши жодної шкоди. Вони ж очікували, що він спухне або вмить упаде мертвий. Як того довго очікували і бачили, що нічого злого йому не стається, змінили думку й почали говорити, що він — бог. Навколо того місця були володіння начальника острова на ім’я Публій, який, прийнявши нас, три дні щиро виявляв гостинність. І сталося, що батько Публія лежав хворий на гарячку і дизентерію; Павло, ввійшовши до нього і помолившись, поклав на нього руки й оздоровив його. Коли ж це сталося, то й інші на острові, хто мав недуги, приходили й оздоровлялися. І вони вшанували нас великими почестями, а як ми відпливали, давали нам усе, що було потрібно. А по трьох місяцях ми відпливли олександрійським кораблем зі знаком Діоскурів, що перезимував на острові. Допливши до Сіракуз, ми пробули там три дні. Відпливши звідти, прибули до Реґії. А як через день повіяв південний вітер, то наступного дня ми прибули до Путеол, де знайшли братів, а вони вмовили нас пробути з ними сім днів. Таким чином, ми підійшли до Рима. А звідти брати, почувши про нас, вийшли нам назустріч аж до форуму Апія і до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові й підбадьорився. Коли ж ми прийшли в Рим, [сотник передав в’язнів воєводі], а Павлові дозволено було перебувати окремо зі своїм сторожем, воїном.
Дiї 28:1-16 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Спасши ся ж довідались, що остров зветь ся Мелит. Чужоземцї ж показали нам не мале милосердє: розложивши бо багаттє, прийняли всїх нас задля дощу, що йшов, і задля холоду. Як же набрав Павел оберемок хворосту і положив на огнище, вибігши від жару гадина, почепилась на руцї в него. Побачивши ж чужоземцї, що зьвірюка висїла з руки його, говорили між собою: Певно сей чоловік убийця, що спас ся з моря, та суд (богів) не дав йому жити. Він же, струснувши гадюку в огонь, не дізнав нїякого лиха. Вони ж дожидали, що він має опухнути або зараз упаде мертвий; як же довго дожидались і бачили, що нїякого лиха йому не сталось, перемінивши думки, казали, що се Бог. Навкруги ж сього місця були землї першого на острові, на ймя Публия. Він, прийнявши нас, три днї поприятельськи гостив. І сталось, що батько Публиїв лежав, болїючи на пропасницю та на живіт. Приступивши до него Павел, помоливсь і, положивши руки на него, сцїлив його. Як се стало ся, то й инші на острові, що мали недуги, приходили та й сцїлялись. Вони і великою честю пошанували нас, а як ми відпливали, надавали, чого нам треба (було). По трох же місяцях одвезлись ми кораблем Александрийським, надписаним Диоскур, що зимував на острові, і припливши в Сиракузу, пробули (там) три днї. А звідтіля відпливши, прибули в Регию, і за один день, як настав полуденний вітер, прийшли другого дня в Путеоли, де знайшовши братів, ублагані були від них перебути у них сїм день; і так прийшли в Рим. Звідтіля, почувши брати про нас, повиходили назустріч нам аж до Апиєвого торгу та Трох Гостинниць. Побачивши їх Павел і подякувавши Богу, набрав ся сьмілости. Як же прийшли ми в Рим, сотник передав вязників воїводї; Павлу ж дозволено жити окроме з воїном, що стеріг його.