Дії 28:1-16

А коли ми врятувалися, то довідалися, що острів зветься Мальта. Тубільці виявили нам надзвичайну людяність; запаливши вогонь, вони приймали нас усіх, тому що був дощ і холод. Коли Павло назбирав купу хмизу й поклав на вогонь, то змія, виповзши через жар, учепилася в його руку. Як тубільці побачили, що змія звисає з його руки, то говорили один одному: Напевно, цей чоловік — убивця, оскільки йому, врятованому від моря, помста не дозволила жити! А він струснув змію у вогонь, не зазнавши жодної шкоди. Вони ж очікували, що він спухне або вмить упаде мертвий. Як того довго очікували і бачили, що нічого злого йому не стається, змінили думку й почали говорити, що він — бог. Навколо того місця були володіння начальника острова на ім’я Публій, який, прийнявши нас, три дні щиро виявляв гостинність. І сталося, що батько Публія лежав хворий на гарячку і дизентерію; Павло, ввійшовши до нього і помолившись, поклав на нього руки й оздоровив його. Коли ж це сталося, то й інші на острові, хто мав недуги, приходили й оздоровлялися. І вони вшанували нас великими почестями, а як ми відпливали, давали нам усе, що було потрібно. А по трьох місяцях ми відпливли олександрійським кораблем зі знаком Діоскурів, що перезимував на острові. Допливши до Сіракуз, ми пробули там три дні. Відпливши звідти, прибули до Реґії. А як через день повіяв південний вітер, то наступного дня ми прибули до Путеол, де знайшли братів, а вони вмовили нас пробути з ними сім днів. Таким чином, ми підійшли до Рима. А звідти брати, почувши про нас, вийшли нам назустріч аж до форуму Апія і до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові й підбадьорився. Коли ж ми прийшли в Рим, [сотник передав в’язнів воєводі], а Павлові дозволено було перебувати окремо зі своїм сторожем, воїном.