Дiї 14:8-18
Дiї 14:8-18 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
У Лістрі мешкав один каліка, кривий від народження, який ніколи не ходив.: Він уважно слухав, як говорив Павло. Павло пильно подивився на каліку і, відчувши, що той мав віру зцілитися, голосно промовив: «Підведися й стань на ноги!» І тієї ж миті каліка скочив на ноги й почав ходити. Коли люди в натовпі побачили, що зробив Павло, вони почали голосно вигукувати лікаонською мовою: «Боги стали подібні до людей і зійшли до нас!» Варнаву вони називали Зевсом, а Павла — Гермесом, оскільки здебільшого він говорив. Жрець, який служив у храмі Зевса, що був розташований відразу за містом, привів биків, та приніс вінки до міської брами. Він, а також і весь натовп, збиралися принести пожертву Варнаві та Павлу. Почувши про це, апостоли Павло та Варнава у гніві роздерли на собі одяг. Вони кинулися у натовп, вигукуючи: «Люди! Нащо ви таке робите? Ми такі ж люди, як і ви! Ми прийшли, щоб розповісти вам Благовість, і відвернути вас від цих негідних справ до живого Бога. Бога, Який створив небо і землю, і море, і все, що є на небі, на землі та в морі. В минулі часи Він дав волю кожному народові йти своїм власним шляхом, але Він ніколи не залишав вас без свідчень про Себе. Він творив добро для вас: проливаючи на вас дощ із небес, і даючи збіжжя в належну пору, даруючи вам хліб щоденний і сповнюючи радістю ваші серця». Навіть промовляючи таке, Павлові й Варнаві було важко втримати людей, які прагнули принести їм пожертви.
Дiї 14:8-18 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
У Лістрі сидів один чоловік, слабкий на ноги, кульгавий від утроби своєї матері, який ніколи не ходив. Він слухав, як Павло говорив; той, глянувши на нього і побачивши, що він має віру для зцілення, сказав гучним голосом: Устань на свої ноги прямо! І він скочив і став ходити. Народ, побачивши, що зробив Павло, підніс свій голос, говорячи по-лікаонськи: Боги в людській подобі зійшли до нас! І називали Варнаву Зевсом, а Павла — Гермесом, тому що він був головним промовцем. А жрець Зевса, чий храм знаходився перед їхнім містом, привів до воріт биків з вінками і хотів разом з народом принести жертву. Та апостоли Варнава й Павло, почувши про це, роздерли свій одяг і кинулися в народ, кричачи: Люди, що це ви робите? І ми подібні до вас люди, і благовістимо вам, щоб ви навернулися від цих марних богів до Бога живого, Який створив небо, і землю, і море, і все, що в них. Він у минулих поколіннях попустив усім народам ходити своїми шляхами, хоч і не залишив Себе без свідчення тим, що робив добро, даючи нам дощі з неба й часи плодоносіння і наповнюючи їжею й радістю наші серця. Кажучи це, вони ледве стримали народ від принесення їм жертви.
Дiї 14:8-18 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
А в Лістрі сидів один чоловік, безвладний на ноги, що кривий був з утроби своєї матері, і ніколи ходити не міг. Він слухав, як Павло говорив, який пильно на нього споглянув, і побачив, що має він віру вздоровленим бути, то голосом гучним промовив: Устань просто на ноги свої! А той скочив, і ходити почав... А люди, побачивши, що Павло вчинив, піднесли свій голос, говорячи по-лікаонському: Боги людям вподібнились, та до нас ось зійшли!... І Варнаву вони звали Зевсом, а Гермесом Павла, бо він провід мав у слові. А жрець Зевса, що святиня його перед містом була, припровадив бики та вінки до воріт, та й з народом приносити жертву хотів. Та коли про це почули апостоли Варнава й Павло, то роздерли одежі свої, та й кинулися між народ, кричачи та говорячи: Що це робите, люди? Таж і ми такі самі смертельні, подібні вам люди, і благовістимо вам, від оцих ось марнот навернутись до Бога Живого, що створив небо й землю, і море, і все, що в них є. За минулих родів попустив Він усім народам, щоб ходили стежками своїми, але не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи, та наповнював їжею й радощами серця наші. І, говорячи це, заледве спинили народ не приносити їм жертов.
Дiї 14:8-18 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
У Лістрі був один чоловік, хворий на ноги, кривий від народження; він ніколи не ходив. Він слухав Павла, який говорив. Поглянувши на нього і побачивши, що має віру для зцілення, Павло дуже голосно сказав: Устань прямо на ноги! Той підскочив і почав ходити. Люди побачили, що зробив Павло, і піднесли свій голос, вигукуючи по-лікаонському: До нас зійшли боги в людській подобі! І почали називати Варнаву Зевсом, а Павла — Гермесом, оскільки той був провідним у слові. Жрець Зевса, який перебував за містом, привів до брами биків з вінками, збираючись разом з юрбою приносити жертву. Почувши це, апостоли Варнава й Павло роздерли свій одяг і кинулися між людей, гукаючи: Люди, що ви робите? Ми є такими ж людьми, як і ви, котрі благовістять вам відвертатися від цієї марноти до Живого Бога, Який створив небо, землю, море і все, що в них. Він у минулих поколіннях допустив, щоб усі народи ходили своїми дорогами. Проте Він не переставав свідчити про Себе, творячи добро, даючи вам дощ з неба і вчасно врожай, насичуючи їжею та веселістю ваші серця! І, говорячи це, вони ледь стримали людей приносити їм жертву.
Дiї 14:8-18 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
А один чоловік у Листрі сидїв нездужавши ногами, кривий бувши від утроби матери своєї, котрий нїколи не ходив. Сей слухав, як Павел говорив; а той подививсь на него і, постерігши, що має віру, щоб одужати, рече голосом великим: Стань просто на ноги твої. І підскочив і ходив. Народ же, видївши, що зробив Павел, підняв голос свій, говорячи по ликаонськи: Боги, уподобившись людям, зійшли до нас. Назвали ж Варнаву Зевесом, а Павла Гермесом; бо він був проводирем слова. Жерець же (ідола) Зевеса, що був перед городом їх, привівши воли з вінками до воріт, хотїв зробити посьвят разом з народом. Почувши ж апостоли Варнава та Павел, роздерли одежу свою, і вбігли, покликуючи, між народ, і глаголали: Мужі, на що се робите? Ми такі ж люде, як ви; благовіствуємо вам, щоб від сих дурниць навернулись до Бога живого, що сотворив небо, і землю, і море, і все, що є в них. Він у минувші часи попустив усїм поганам ходити дорогами їх. Тільки ж не оставляв себе без сьвідчення, роблячи добро: даючи дощі з неба й пори вроджайні, та сповняючи їжею й радощами серця наші. І, се говорячи, ледве впинили народ, щоб не приносили їм посьвяту.