Пісня двадцята. Два псалми - одна думка: “Нема доброчинця, немає жодного”.

110 псалом можна вважати найбільш цитованим у Новому Завіті. Його згадував Ісус, коли говорив, що Месія, який має прийти, хоч і буде нащадком Давида, матиме природу вищу за людську. Цей псалом є піснею, але він має велике доктринальне й апологетичне навантаження. Звичайний псалом, поезія, пісня, але як глибоко розкриває особистість Ісуса Христа, Його роль Первосвященика і Головнокомандувача незліченного війська. Останні рядки псалма такі: «По дорозі питиме з потоку, тому триматиме високо голову». Для сучасного слухача і читача трохи дивна характеристика, незрозуміла. Про що вона мала б говорити?

Далі погляньте на тексти 14 і 53 псалмів. Вони заглиблюють нас у тему суцільної гріховності людства. Чому саме ці два псалми? Тому що вони ідентичні. Перше питання, яке у нас виникає, – навіщо нам дві однакові пісні?

🎼 Яку ключову думку ми бачимо наприкінці 110 псалма?

🎼 Що нового додав Ісус до портрета священика? Про що говорить 110 псалом?

🎼 Що поєднує 14 та 53 псалми?

🎼 Чого нас навчають псалми, яку рису людської природи вони розкривають?

🎼 Що таке атеїзм за часів Давида і сьогодні?

🎼 Що не так з людською природою?

🎼 Якщо ми не здатні вразити Бога, що тоді Він чекає від нас?