Покликаний творитиЗразок

Д.Р.Р. Толкін

Навіть коли ми вирішили розглядати свою роботу як жертовну відповідь на поклик нашого Кликача, ми все ще живемо у світі, який постійно воює проти нашого рішення. Якщо ми хочемо ефективно творити на славу Бога та на благо інших, а не насамперед для власної слави та багатства, ми повинні, за словами апостола Павла, «не пристосовуватися до цього світу, але бути перетвореними через оновлення [нашого розуму]." Але як ми це зробимо на практиці? Як показує нам Д. Р. Р. Толкін, спільнота християнських творців є важливою складовою.

Будь-який шанувальник Толкіна знає, що автор любив дерева. Одного ранку Толкін прокинувся й побачив, що улюблене дерево неподалік від його дому було незрозумілим чином зрубане сусідом. Толкін був засмучений, тому що для нього доля, яку спіткало дерево, представляла те, чого Толкін боявся за своє «внутрішнє дерево», Володар перснів. Толкін десятиліттями працював над тим, що, як він сподівався, стане вершиною його кар’єри; але коли Друга світова війна розгорталася в Європі, прогрес Толкіна над проєктом значно сповільнився. Оскільки вторгнення до Британії, здавалося, було неминучим, Толкін почав зневірятися, що його життя, як і дерево, може бути раптово зрубане, а разом з ним і робота його життя.

На щастя для Толкіна, він оточив себе спільнотою інших християн, щоб допомогти оновити свій розум і зберегти його вічну перспективу. Ця група друзів, відома як «Інклінги», складалася з людей, які поділяли любов Толкіна до Господа та літератури, особливо серед них К. С. Льюїс. Протягом двох десятиліть група зустрічалася з різною регулярністю в оксфордському пабі під назвою «Орел та дитя» (The Eagle and Child; який ви можете відвідати й сьогодні). Ми знаємо, що під час однієї з таких зустрічей Толкін згадав про зрубане дерево та свій страх, що Володар перснів може спіткати таку ж долю. 

Саме Інклінги заохочували Толкіна наполегливо працювати, а також нагадували йому, що, навіть якщо його magnum opus так і не було завершено, простий акт вірності Божому заклику творити мав вічне значення. Ми всі знаємо решту історії: Толкін продовжував розвивати цю вічну перспективу, і Володар перснів став одним із найбільш продаваних творів усіх часів.

Без регулярного спілкування з іншими віруючими, щоб оновити свої погляди на вічність, Толкін, можливо, ніколи не закінчив би Володаря перснів, а Льюїс, можливо, ніколи не закінчив Хроніки Нарнії. Коли ми творимо в цьому світі, потрібне регулярне спілкування з нашими братами і сестрами у Христі, щоб відновити свій розум і постійно «звертати очі не на видиме, а на невидиме» (2 Коринтян 4:18).