Радість подорожі: Віднайти надію посеред випробуваньЗразок

Майже щоразу, коли я подорожую, я стикаюся з об’їздами та нерівностями на дорозі. Рейси затримуються, машини на прокат не готові, погода спричиняє гикавку, будівництво сповільнює рух, кожен світлофор горить червоним… список можна продовжувати нескінченно. Я можу відчувати тривогу, розчарування чи втому, але я неминуче прориваюся й не дозволяю цим нерівностям заважати мені рухатись туди, куди мені потрібно.

Наша подорож з нашими близькими теж саме. Хоча ми не можемо визначити, які об’їзні шляхи можуть бути попереду, ми МОЖЕМО вирішити, як нам реагувати.

Ми не маємо контролю над подорожжю наших близьких, незалежно від того, скільки ми намагаємось, скільки б досліджень ми не проводили, скільки б разів ми не благали їх, скільки б реабілітаційних центрів ми не викликали. Їхня подорож – їхня особиста.

Я кажу це з досвіду. Я намагалася контролювати шлях мого чоловіка, але це викликало у мене дедалі більше злості та образи. Я благала, молила, погрожувала, кричала, проявляла байдужість... продовжіть перелік, я все спробувала. Але зрештою я хотіла цього більше, ніж цього хотів мій чоловік, що привело мене на шляхи образи, гніву, тривоги, страху, гіркоти, розчарування та безнадії.

Я просто хотіла повернути свою сім’ю. Я хотіла повернути чоловіка. Я хотіла миру. Я хотіла сподіватися.

Я хотіла радості.

Але я зрозуміла, що єдина подорож, яку я можу контролювати, - це моя власна. І я гідна знайти спокій, надію та радість, незалежно від того, якою може бути шлях будь-кого іншого, включно з моїм чоловіком. Я можу вибрати піклуватися про себе. Я можу залишитися на своїй смузі відновлення.

Я також повинна пам'ятати, що Бог зі мною під час кожного обходу та вибоїни на дорозі. Він уже знає ці обхідні шляхи, з якими я стикаюся. Мені потрібно пам’ятати, що це частина Його плану, частина великої картини та частина Його мети.

Я можу зробити вибір: довіряти Богові та довіряти в радості.