Я борюся, ГосподиЗразок

Я НЕ МОЖУ СОБІ ПРОБАЧИТИ

«Треба було, аби міг, аби хотів». Ці три болючі фрази — гімн жалю, який ми співаємо собі, коли щось важливе зазнало невдачі, схибило, не здійснилося. Знаєте, але добре брати на себе відповідальність за власні помилки. Серйозно! Бути в присутності із тим хто постійно скиглить не дуже весело, тому що в нього завжди й в усьому винен хтось інший. Коли ж ми самі, або інші, визнаємо про те, що ми зробили щось невірно – це освіжає.

Але, за винятком випадку, коли самозвинувачення не припиняється. Якщо ви потрапили в петлю, де все, що ви можете робити, це лише згадувати свою невдачу, все, що ви можете робити, це відчувати сором, все, що ви можете робити, це «бити» себе, наприкінці, ви залишитеся розбитими та стоячим на колінах назавжди. Справжнє каяття не закінчується лише визнанням провини. Дійсно розкаяні люди зводять свої очі на Христа та Його хрест і дозволяють Його словам євангельської любові проникнути в туман звинувачень.

Христос уже взяв на Себе провину і покарання за всі наші гріхи. Навіщо нам намагатися повернути це назад? Він дає нам цей неймовірний дар прощення виключно з милосердя — нам не потрібно тиснути на себе, щоб отримати його чи відповідати Його мінімальним стандартам. Відпустіть! «Немає тепер осуду тим, хто в Христі Ісусі» (Римлян 8:1).

Якщо Ісус простив вас, ви — справді прощені. Якщо Ісус вирішив любити вас, ви можете також подобатися самі собі. Якщо Ісус проявив до вас милосердя, ви також можете бути більш милосердним до себе.