Ґоліаф має впасти: перемога в битві проти ваших велетнівЗразок

ВІДКИНЕННЯ МАЄ ВПАСТИ

Давид був ще підлітком, коли прибув на битву між ізраїльтянами та филистимлянами. Він не був членом армії, а просто доставляв припаси своїм братам. Дійшовши до табору, він почув глузування Ґоліафа і запитав, хто збирається його перемогти. Його брат не оцінив його допитливість. Зверніть увагу на текст: «Коли Еліав, найстарший брат Давида, почув, що той розмовляє з воїнами, він розлючено на нього накинувся з запитаннями: "Навіщо ти сюди прийшов?"» (1 Самуїла 17:28).

Ця реакція не дивна, якщо ми знаємо решту історії. У 1 Самуїла 16 ми дізнаємося, що коли пророк Самуїл прийшов до дому Єссея, щоб помазати нового царя Ізраїлю, Єссей почав із найстаршого, Еліава. Еліав був найбільшим, найстаршим і найсильнішим з братів. Напевно, він збирався стати новим королем. Але Бог сказав: «Ні. Не він». Безсумнівно, Еліав почувався зневаженим. Здавалося, що система перевернута. Він не був обраний царем. Натомість був обраний молодший брат — хлопчак, якого навіть не було в черзі. Еліав почувався відкинутим, а відкинуті люди відкидають людей.

Ніхто з нас не любить відчувати, що ми недостатньо хороші. Або недостатньо розумні. Або недостатньо потрібні. Як би нам не хотілося, щоб це було не так, думка інших має значення. Слово відкинення, навіть незначне, яке не має на меті заподіяти нам біль, може відчутно вкусити. Крихітне зернятко відкинення може вкоренитися і спричинити хаос у майбутньому. Незабаром ми забуваємо, що Бог дивом створив нас для певної мети і плану. Ми забуваємо, що він не просить нас порівнювати себе з іншими чи брати участь у чужих перегонах. Ми втрачаємо з поля зору наш чудовий початок і наше відтворення в особі Христа. Незабаром виявляється, що нас мучить велетень відкинення.

Відчути перемогу Ісуса над велетнем відкинення можна завдяки тому, що ви бачите себе такими, якими бачить вас ваш небесний батько,— як його дорогоцінну й улюблену дитину. Як писав Павло: «А раз ми Божі діти, то ми й спадкоємці Його, як і Христос, але мусимо страждати разом з Христом, щоб розділити із Ним Його славу» (Римлян 8:17). Бог прийняв вас не через те, що ви зробили, а лише тому, що Він вас полюбив (див. 1 Іоана 4:19). Більше того, Бог полюбив вас так сильно, що був готовий заплатити величезну ціну, щоб наблизити вас до Нього: смерть Свого власного Сина, Ісуса, на хресті.

Уявіть, що Ісус сьогодні шепоче вам на вухо: «Я дійсно, дуже люблю тебе. Я вже задоволений тобою!» Може здатися божевільним думати, що Бог неба — творець всесвіту — знає вас так особисто. Багато з нас аж підскакують, коли отримуємо тридцять лайків за пост у соцмережах. Але сам Бог всесвіту пам’ятає про вас (див. Псалом 8)! Він шукає вас (див. Луки 15:3–7).

Перед тим, як ви навіть були зачаті, Бог уже сказав: «Я вибираю тебе своїм». Ця правда повинна виховувати у вас почуття прийняття. Ваша цінність не пов’язана з тим, чого ви досягаєте, а назавжди закріплена в тому факті, що Ісус був відданий за вас. Ви були створені для того, щоб ваш небесний Батько прийняв і обійняв вас. Вас створили, щоб вас любили, безплатно. Ви живете завдяки Його прийняттю, а не заради прийняття інших. Коли ви усвідомите це, у вашому житті впаде велетень відкинення.

Запитання

Які у вас є причини відчувати глибоке прийняття Боже? Які з них уже відчутні у ваших думках? Які ні?

У якому сенсі ви можете сказати: «Мене вибрав Бог»? Що це означає для вас? Чому це так важливо?

Яка різниця між життям заради прийняття та життям завдяки йому? Як ви можете застосувати це на практиці?

Перегляньте відео українською мовою, перейшовши до налаштувань відео (значок шестірні), натисніть «Субтитри/CC» та виберіть українську мову