"Бог усе одно сильно мене любить"

У круговерті вашого нового життя з Отцем наступне пробудження може більше скидатися на крок назад, ніж на крок уперед. Бог пропонує вам щось, чого ви хочете і що вам потрібно — запрошення додому. Але щось усередині вас може хотіти опиратися. Те, що ваш небесний Отець вітає вас удома і приймає у сім'ю, отак просто, без жодних питань, може видаватися абсолютно нереалістичним для людини, яка блукала так довго і зайшла так далеко.

Цей етап вашого шляху ми називаємо пробудженням до любові. На цьому етапі ми починаємо казати: "Я цього не заслуговую". Боже прийняття є надто неймовірним. Але те, що каже і що робить Бог, є настільки протилежним до того, на що ми, на нашу думку, заслуговуємо, що нас безмежно зворушує усвідомлення однієї речі: Бог усе одно сильно любить мене.

Думаю, ви розумієте, чому ми кажемо, що наше повернення додому супроводжується духовною війною. У нас про себе є одне уявлення, а в Бога про нас — зовсім інше. Ми дивимося на наше минуле, повне невдач і сорому, а Він дивиться на те, ким ми є, з любов'ю і співчуттям.

Ось чому це пробудження — це великий прорив. Ми усвідомлюємо, можливо, вперше у житті, що ніхто з нас не заслуговує другого шансу, ніхто не заслуговує прощення, і вже точно ми не заслуговуємо безумовної любові. Але ми її маємо! Ви її маєте! Ви її не заслуговуєте, але Бог усе одно вам її дає.

Якщо ви такі самі, як і більшість людей, то вам добре відомо, як звучить сором. Сором шепоче: "Ти нічого не означаєш, тебе неможливо любити". Сором кричить: "Для тебе більше не буде жодних шансів!" Сором змушує нас засуджувати самих себе, і, коли ми вперше стикаємося з благодаттю, ми просто повторюємо: "Я цього не заслуговую".

Не дозволяйте вашим колишнім помилкам і невдачам визначати те, ким ви є. Це — голос сорому. Ви — це не те, що ви зробили чи чого не зробили. Ви — це не те, що хтось зробив з вами. Ви — це те, що про вас каже Бог. Його дитина.

Чи ви відчуваєте духовну битву, що точиться всередині вас? Якщо так, то як би ви її описали?