За хвилину після смертіЗразок

Посередині

«Саме посередині робиться вибір людини; початок і кінець залишаються у Бога. Постановами Бога є народження та смерть, а між цими межами людина відчуває за власним вибором власне горе чи радість».- Освальд Чемберс

Вчора ми читали розмову між Ісусом і Никодимом. Ми чули від Ісуса, що є різниця між духом і тілом. Тіла помруть, але наші духи живуть вічно.

Ісус знову згадав це в Івана 11:25-26, коли сказав:

… Хто вірує в Мене, хоч і вмре, житиме; і кожен, хто живе вірою в Мене, не помре повік. …

Так, смерть станеться, наші тіла й душі якось розділяться, і що далі? Тоді є якийсь суд. Іван згадав великий білий престол суду в Об’явленні, Ісус говорив про відділення овець від козлів у Матвія 25, а Павло називав це судом Христа в Новому Завіті. 

Одного разу ми помремо, але наші душі житимуть далі, а наше життя отримає остаточну оцінку від самого Ісуса.

Наші переконання щодо того, що відбувається, коли ми помираємо, впливають на наші дії, поки ми живі. Це причина, чому ми прагнемо жити життям, зосередженим на вічності.

Цитата Освальда Чемберса, яка міститься на початку сьогоднішньої молитви, говорить про життя як про «середину». За його словами, дії, які ми робимо в цей період, можуть завдати нам болю або щастя. Це твердження стосується не тільки сьогодення чи майбутнього, але й вічності.

Одного дня наші тіла загинуть, але Ісус пообіцяв, що ті, хто вірять у нього, ніколи не помруть. Життя в напрузі між цими двома істинами, або «серединою», як це назвав Чемберс, вимагає від нас демонструвати своїми щоденними діями, що ми справді віримо тому, що Ісус сказав про кінець. Ми повинні жити кожен день цілеспрямовано, розуміючи короткочасність життя та зосереджуючись на тому, що справді має значення, включаючи наші переконання та стосунки. Однак, як віруючі в Христа, ми також можемо знайти мир, надію та відчуття спокою, знаючи, що наші душі житимуть вічно.

Поміркуйте: Як те, у що я вірю про кінець, змінює те, як я живу в середині?