Чому я втратив роботу, якщо Господь любить мене?Зразок

Вставай!

Чи ви сьогодні збентежені, тому що, попри всі ваші зусилля, ви не можете потрапити на співбесіду? Ви боретеся з почуттям відчаю через те, що повний робочий день продовжує уникати вас? Ваш чоловік або інший член сім’ї образив вас своїми словами, тому що ви не в змозі забезпечувати, як колись? Чи є у вас спокуса заперечувати, що Бог досі піклується про вас, тому що ви у чомусь провалилися?

Дозвольте мені розкрити це двома способами: за допомогою особистої ілюстрації та історії Петра. Коли мені було 12 років, я потрапив до команди всіх зірок Малої бейсбольної ліги Чикаго. Я ніколи не забуду одну велику гру проти сусідньої ліги. Я підійшов до бити в кінці останньої подачі; рахунок був нічийним, було два аути, і бази були завантажені. Підійшовши до плити, я весь тремтів.

Тренер сказав мені зробити перші чотири подачі. Чотири подачі? Я міг би зробити страйк аут, навіть не замахнувшись битою.

Перші дві подачі були далеко за межами. Наступні дві були страйками. Мій тренер покликав мене і сказав: «Зроби ще одну подачу, а потім роби що хочеш». Наступна подача пропустила зону удару, тож тепер рахунок був повним. Тиск був неймовірним, оскільки я розумів, що це визначальний момент для мене та моєї команди. Я знав, що можу отримати удар, якщо просто стежитиму за м’ячем. Я чекав подачі. М'яч мав бути не менше двох футів назовні. Я розмахнувся. . . і пропустив. Я б відправив м’яч у наступний округ, якби моя бита була всього на кілька футів довша!

Коли я підійшов до лави запасних, троє хлопців, які застрягли на базі, увійшли за мною, кажучи: «Круто, Ріку. Ти просто зіпсував гру для всієї команди!» Вау, було боляче.

Гра перейшла в додаткові подачі — і ми програли. Навіть всупереч тому, що я продовжував бити .500 у грі після сезону, здавалося, що я ніколи не зміг компенсувати свою невдачу в їхніх очах.

Біль і відчай, пов’язані з безробіттям у «вищій лізі» життя, особливо з сім’єю, яку треба було забезпечувати, були набагато нищівнішими, оскільки наслідки більші, ніж програш у грі в м’яч. Ми говоримо про втрату кар’єри, втрату доходу, втрату самоповаги та втрату ідентичності. На додаток, якщо ми дозволимо нашим емоціям не стримуватися, невдачі в нашій кар’єрі призведуть до депресії, особливо якщо довше затягнеться пошук роботи.

Якби хтось у Біблії мав причину бути пригніченим відчаєм, то це був би Петро, учень Ісуса. Незадовго до арешту Ісуса Петро зарозуміло проголосив, що він ніколи не залишить і не зрадить Ісуса, хоча Ісус тільки-но передбачив, що всі його учні спокусяться. Ісус, своєю чергою, запевнив Петра, що той справді відречеться від Нього до того, як півень тричі проспіває. І, звичайно, Петро так і зробив.

Послухайте інтенсивність заперечення Петра в Євангелії від Матвія 26:74: «Петро почав божитися та присягатися: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка!»» Він божився? Це не було випадкове заперечення чи «невинна» біла брехня. Після того, як півень проспівав, нам кажуть: «І згадав Петро, про що Ісус казав йому... Тоді він пішов геть, гірко ридаючи.» (Від Матвія 26:75).

Але це ще не кінець історії Петра. Петро мав зробити вибір. Він міг впасти в цілковитий відчай і нічого не досягти, або знайти в Ісусі силу продовжувати йти — що він і вирішив зробити. Це показує, що навіть учні Ісуса помилилися, але вони встали та продовжили свій призначений шлях.

Невже наша перехідна подорож настільки відрізняється? Я думаю, ні. Ми боремося з відчаєм. Ми боремося з виснажливими думками та почуттями, що нікому не потрібні наші таланти. Ми навіть бавимося з ідеєю відмовитися від Божої здатності забезпечувати нас.

Дозвольте мені заохотити вас встати! Ваша подорож не закінчилася. Насправді можливо, все тільки почалося. З Господньою допомогою ми повинні піднятися зі свого жалю до себе, нашого моря жалю та страху невдачі, і перейти до наступної можливості. Не дозволяйте нічому стати між вами та дорученим Господом завданням.