До римлян 9:1-33
До римлян 9:1-33 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Правду кажу, я — в Христі. Я не обманюю, і сумління моє, освячене Духом Святим, свідок у тому, що в серці моєму велика скорбота й постійний біль за юдейський народ. І я б майже бажав бути проклятим і відлученим від Христа заради братів і сестер моїх, й земних родичів — ізраїльтян. Їм належить право бути всиновленими, як дітям Господнім, успадкувати славу і заповіти Божі. Всевишній також дав їм Закон Мойсеїв, служіння в храмі й Свої обітниці. Їм належать великі патріархи, й вони були земною родиною Христа. Нехай Той, Хто є Богом над усіма, буде благословенний на віки! Амінь. Я не кажу, що Господь не здержав Слово Своє, але ж не всі, хто родом з Ізраїлю, — справжні ізраїльтяни. І не всі ті істинні діти Авраамові, хто є його нащадками. Бо як Бог сказав: «Від Ісаака будуть названі нащадки твої». Це означає, що не ті діти Божі, хто народився від плоті людської, а ті, хто народився завдяки Божій обітниці. То саме вони зватимуться нащадками Авраамовими. І ось як в обітниці сказано: «В призначений час Я повернуся, і в Сари народиться син». Більше того, Ревекка також завагітніла. І були в неї сини від одного чоловіка, нашого праотця Ісаака. І перш ніж ті сини народилися, перш ніж вони вчинили щось добре чи зле, Бог сказав Ревецці: «Старший син твій служитиме молодшому». І сталося так, щоб міг здійснюватися Божий намір, за вибором Його. Він не грунтується на вчинках, він залежить від Божого заклику. Як сказано у Святому Писанні: «Я полюбив Якова, та зненавидів Ісава». І що ж ми тепер скажемо? Чи буває Бог несправедливим? Звісно, ні! Бо сказав Він Мойсею: «Я помилую того, кого Сам вирішу помилувати, і зглянусь над тим, над ким Сам вирішу зглянутись». Тож милість Божа не залежить від чийогось бажання або чиїхось зусиль, лише від Самого Бога. У Святому Писанні Бог каже фараонові: «Я підніс тебе й зробив царем для того, щоб показати через тебе Мою владу, і щоб Моє ім’я було сповіщене всьому світові». Отже, Бог милує тих, кого Сам обирає, і робить впертими тих, кого Сам вибирає. І хтось може спитати мене: «Якщо Бог керує нашими вчинками, то чому ж Він досі звинувачує нас? Бо, зрештою, хто ж може протистояти волі Бога?» Але хто ж ти є, чоловіче добрий, щоб сперечатися з Богом? Глиняний глечик не питає гончара: «Навіщо Ти зробив мене таким?» Хіба гончар не має влади над глиною, щоб з одного й того ж місива зробити дві різні посудини: чашу для урочистостей і звичайний глечик? А Богу, коли Він хотів виявити гнів Свій і силу Свою, все ж таки не забракувало терпіння й жалю до людей, які викликали в Нього той великий гнів, і які були засуджені до знищення. Він терпів їх, щоб показати багатство слави Своєї тим, хто приймає Його милосердя, кого Він приготував одержати славу Його. Це ті з нас, кого Він покликав не лише від юдеїв, а й від поган. Та невже хтось наважиться протидіяти всесильним діянням Божим? Як сказано у Святому Писанні, у пророка Осії: «Тих, хто не був Моїм народом, Я назву Своїм народом. Жінку, яку не любили, Я назву коханою». А також: «На тому ж місці, де Бог сказав їм: „Ви — не Мій народ”, там їх назвуть дітьми живого Бога». Саме так Ісая провіщав про Ізраїль: «Навіть якщо ізраїльтян буде так багато, немов того піску морського, однак лише декілька врятується, бо вирок Свій Господь на землі учинить до кінця і без зволікань». І ще Ісая провістив: «Якби Господь Всемогутній не залишив для нас нащадків, ми б стали як Содом і Ґоморра». Що ж на це сказати? Ми робимо висновок, що погани, які не прагнули праведності, здобули її — ту праведність, що є наслідком віри. А люди Ізраїлю, які йшли за Законом, що приніс би праведність, не жили відповідно до того Закону. Чому? Тому що вони чинили так не через віру, а через вчинки свої. І спіткнулися вони об камінь спотикання. Так сказано у Святому Писанні
До римлян 9:1-33 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
Кажу правду у Христі, не обманюю, свідчить мені моя совість у Святому Дусі, що у мене є великий смуток і невпинний біль у моєму серці. Я сам бажав би бути проклятим, відлученим від Христа за своїх братів, рідних мені по плоті, тобто ізраїльтян, яким належать усиновлення, слава, завіти, законодавство, богослужіння, обітниці; яким належать отці, від яких по плоті Христос, Який є над усім Бог, благословенний навіки. Амінь. Та не те, щоб слово Боже втратило силу; бо не всі, хто від Ізраїля, є Ізраїлем. І не те, що всі діти є нащадками Авраама, але: По Ісааку будуть названі тобі нащадки. Тобто не плотські діти є дітьми Божими, а діти обітниці вважаються нащадками. Бо словами обітниці були ці слова: У цей час я прийду і в Сарри буде син. І не тільки це, а так було й з Ревеккою, яка зачала від одного, нашого отця Ісаака, двійню. Бо коли вони ще не народились і не зробили нічого доброго чи злого, — щоб Божий задум у вибранні залишався не від діл, а від Того, Хто кличе, — сказано було їй: Старший буде служити меншому. Як написано: Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів. Що ж скажемо? Невже у Бога несправедливість? Зовсім ні! Бо Він каже Мойсею: Я помилую того, кого помилую, і пожалію того, кого пожалію. Отже, все залежить не від того, хто хоче, і не від того, хто старається, а від Бога, Який милує. Бо Писання каже фараону: Саме для того Я й поставив тебе, щоб показати на тобі Свою силу і щоб Моє ім’я було звіщено по всій землі. Отже, Бог кого хоче, милує, а кого хоче, робить твердим. Ти тоді скажеш мені: За що ж Він ще дорікає? Адже хто може протистояти Його волі? А ти хто, людино, що сперечаєшся з Богом? Хіба виліплене скаже тому, хто його виліпив: Чому ти зробив мене таким? Чи гончар не має влади над глиною, щоб із того ж самого замісу зробити одну посудину для почесного вжитку, а іншу — для непочесного? Що ж, якщо Бог, бажаючи показати гнів і явити Свою силу, з великим довготерпінням терпів посудини гніву, приготовлені на загибель, щоб явити й багатство Своєї слави над посудинами милості, які наперед приготував для слави, тобто над нами, яких і покликав не тільки з іудеїв, а і з язичників? Як і в Осії Він каже: Не Мій народ назву Моїм народом і некохану — коханою. І на тому місці, де було сказано їм: Ви не Мій народ, — там вони будуть названі синами Бога живого. А Ісая вигукує про Ізраїль: Навіть якщо число синів Ізраїля буде як пісок морський, тільки залишок спасеться. Бо Він виконає і прискорить слово у праведності, тому що скоре слово здійснить Господь на землі. І як Ісая перед цим сказав: Якби Господь Саваоф не залишив нам нащадків, ми стали б як Содом і уподібнилися б до Гоморри. Що ж скажемо? А те, що язичники, які не шукали праведність, отримали праведність, праведність від віри; а Ізраїль, який шукав Закон праведності, не досягнув Закону праведності. Чому? Тому що шукав не у вірі, а ніби в ділах Закону; бо спіткнувся об камінь спотикання, як написано: Ось Я кладу на Сіоні камінь спотикання і скелю спокуси; та кожен, хто вірує в Нього, не осоромиться.
До римлян 9:1-33 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
Кажу правду в Христі, не обманюю, як свідчить мені моє сумління через Духа Святого, що маю велику скорботу й невпинну муку для серця свого! Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом; вони ізраїльтяни, що їм належить синівство, і слава, і заповіти, і законодавство, і Богослужба, і обітниці, що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма Бог, благословенний, навіки, амінь. Не так, щоб Слово Боже не збулося. Бо не всі ті ізраїльтяни, хто від Ізраїля, і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: в Ісаку буде насіння тобі. Цебто, не тілесні діти то діти Божі, але діти обітниці признаються за насіння. А слово обітниці таке: На той час прийду, і буде син у Сари. І не тільки це, але й Ревекка зачала дітей від одного ложа отця нашого Ісака, бо коли вони ще не народились, і нічого доброго чи злого не вчинили, щоб позосталась постанова Божа у вибранні не від учинків, але від Того, Хто кличе, сказано їй: Більший служитиме меншому, як і написано: Полюбив Я Якова, а Ісава зненавидів. Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зовсім ні! Бо Він каже Мойсеєві: Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджуся, над ким хочу змилосердитись. Отож, не залежить це ні від того, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує. Бо Писання говорить фараонові: Власне на те Я поставив тебе, щоб на тобі показати Свою силу, і щоб звістилось по цілій землі Моє Ймення. Отож, кого хоче Він милує, і кого хоче ожорсточує. А ти скажеш мені: Чого ж іще Він докоряє, бо хто може противитись волі Його? Отже, хто ти, чоловіче, що ти сперечаєшся з Богом? Чи скаже твориво творцеві: Пощо ти зробив мене так? Чи ганчар не має влади над глиною, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а одну на нечесть? Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щадив із великим терпінням посудини гніву, що готові були на погибіль, і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготував на славу, на нас, що їх і покликав не тільки від юдеїв, але й від поган. Як і в Осії Він говорить: Назву Своїм народом не людей Моїх, і не улюблену улюбленою, і на місці, де сказано їм: Ви не Мій народ, там названі будуть синами Бога Живого! А Ісая взиває про Ізраїля: Коли б число синів Ізраїлевих було, як морський пісок, то тільки останок спасеться, бо вирок закінчений та скорочений учинить Господь на землі! І як Ісая віщував: Коли б Господь Саваот не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содом, і подібні були б до Гоморри! Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, досягли праведности, тієї праведности, що від віри, а Ізраїль, що шукав Закона праведности, не досяг Закону праведности. Чому? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Закону; вони бо спіткнулись об камінь спотикання, як написано: Ось Я кладу на Сіоні камінь спотикання та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоромиться!
До римлян 9:1-33 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Істину кажу в Христі, не обманюю, як свідчить мені моя совість у Дусі Святому: я маю великий смуток і безупинний біль у своєму серці! Адже я бажав би сам бути відлученим від Христа задля моїх братів, моїх рідних за тілом, тобто ізраїльтян, яким належить синівство, слава, завіти, законодавство, служіння й обітниці. Їхніми є батьки, від них же тілом і Христос, Який є Бог над усіма, благословенний навіки. Амінь. Не те, щоби Боже слово не збулося. Та не всі, хто від Ізраїля, є Ізраїлем. І не всі нащадки Авраама є його дітьми, але: В Ісаакові буде названо тобі нащадка! Тобто не тілесні діти є Божими дітьми, а діти обітниці вважаються за потомство. Бо ось якими були слова обітниці: Цієї ж пори прийду — і в Сарри буде син! І не тільки це, а й Ревекка зачала в той самий час близнят від нашого батька Ісаака. Та ще до їхнього народження, коли нічого — ні доброго, ні злого — вони ще не зробили, щоби передбачення Боже виявилося у виборі, не від учинків, але від Того, Хто кличе, — їй було сказано, що старший служитиме меншому, згідно з написаним: Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів. Що ж скажемо? Може, у Бога несправедливість? Зовсім ні! Адже Він сказав Мойсеєві: Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджуся, над ким хочу змилосердитися! Отже, це не залежить ні від того, хто бажає, ні від того, хто біжить, але від Бога, Який милує. Бо Писання каже фараонові: Власне, на те Я і поставив тебе, аби показати на тобі Свою силу, щоби прославилося Моє Ім’я на всій землі! Отже, кого хоче, Він милує, а кого хоче, робить черствим. А ти скажеш мені: Тож чому Він ще докоряє? Бо хто може протистояти Його волі? О, людино! Хто ти, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже витвір Тому, Хто його створив: Чому Ти зробив мене саме таким? І хіба не має влади гончар над глиною, щоби з тієї самої глини зробити одну посудину на честь, а іншу — на нечесть? Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити Свою могутність, щадив з великим терпінням посудини гніву, які були готові для знищення, щоби показати багатство Своєї слави на посудинах милості, які заздалегідь приготував для слави, — нас, яких покликав не тільки з юдеїв, але і з язичників. Як і в Осії, каже: Назву не Мій народ — Моїм народом, і нелюбиму — улюбленою. І буде: на місці, де сказано їм: Ви — не Мій народ, там їх назвуть синами Живого Бога! Ісая виголошує про Ізраїль: Хоч буде кількість синів Ізраїля, як піску в морі, але спасеться останок! Адже Господь, завершуючи і остаточно вирішуючи, здійснить [по справедливості] справу на землі, [бо справа вирішена остаточно]. Так, як про це провіщав Ісая: Якщо би Господь Саваот не залишив нам потомства, ми стали б, як Содом, і уподібнилися би до Гоморри! Що ж скажемо? Язичники, які не шукали праведності, осягнули праведність, — ту праведність, що з віри, а Ізраїль, який шукав Закону праведності, не осягнув Закону [праведності]. Чому? Тому що шукали не з віри, а з діл [Закону]. Вони спіткнулися об камінь спотикання, як написано: Ось, кладу на Сіоні камінь спотикання та скелю спокуси, і хто вірить у Нього, не буде засоромлений!
До римлян 9:1-33 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Правду кажу в Христї, не обманюю, як сьвідкує менї (й) совість моя Духом сьвятим, що великий менї смуток, і безустання болесть серцю моєму. Бо я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних менї по тїлу; вони ж Ізраїльтяне, їх усиновленнє, і слава, й завіти, й даваннє закону, й судженнє, і обітування; їх і отцї, з них і Христос по тїлу, що над усїм Бог, благословенний по віки. Амінь. Не те ж воно, наче б слово Боже не сповнилось; бо не всї ті, що від Ізраїля, сї Ізраїльтяне, анї всї дїти, тим що вони насїннє Авраамове; нї, в Ісаакові (рече) назветь ся тобі насїннє. Се єсть: не дїти тїлесні, се дїти Божі, а дїти обітування полїчені в насїннє. Слово бо обітування таке: Пори сієї прийду, і буде Сарі син. Не тільки ж (се); а й Ревека, що почала за одним разом од Ісаака, отця нашого; ще бо не родились, анї зробили нїчого доброго або лихого (щоб постанова Божа у вибранню пробувала, не по дїлам, а від Того, хто кличе), сказано їй, що більший служити ме меншому, яко ж писано: Якова злюбив я, а Ісава зненавидїв. Що ж скажемо? чи вже ж несправедливість у Бога? Нехай не буде. Глаголе бо Мойсейові: Помилую, кого помилую, і змилосерджусь, над ким змилосерджусь. Тим же воно нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить, а від милуючого Бога. Глаголе бо писаннє й Фараонові: Що на се іменно підняв я тебе, щоб показати на тобі силу мою, і щоб звістилось імя моє по всїй землї. Тим же то, кого хоче, милує, а кого хоче, ожорсточує (окаменює). Скажеш же менї: Чого ж іще й винуватить? хто встояв проти волї Його? Хто ж се ти, чоловіче, що змагаєш ся з Богом? Хиба скаже зроблене тому, хто зробив його: Нащо зробив єси мене так? Або не має власти ганчар над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть? Коли ж, хотячи Бог показати гнїв свій, і явити силу свою, щадив у великому довготерпінню посуди гнїва, наготовлені на погибель, і щоб явити богацтво слави своєї на посудах милости, котрих наперед наготовив на славу, як і над нами, котрих покликав не тільки з Жидів, та й з поган? Як і в Осії глаголе: Назву немоїх людей людьми моїми, і неполюблену полюбленою. І буде на місцї, де сказано їм: Не мій ви народ, там назвуть ся синами Бога живого. Ісаїя ж покликує про Ізраїля: Хоч би було число синів Ізраїлевих як пісок морський, останок (тільки) спасеть ся: скінчивши бо слово, поскорить ся в правдї; бо скоро слово зробить Господь на землї. І яко ж прорік Ісаїя: Коли б Господь Саваот не зоставив нам насїння, були б ми, як Содома, й уподобились би Гоморі. Що ж скажемо? Що погане, котрі не вганяли за праведностю, настигли праведність, праведність, що од віри; Ізраїль же, вганяючи за праведностю, не настиг закону праведности. Чому? Тому, що (шукали праведности) не од віри, а якби од учинків закону; спіткнулись бо на камінь спотикання. Яко ж писано: Ось кладу в Сіонї камінь спотикання і камень поблазнї, а всякий, хто вірує в Него, не осоромить ся.