Римлян 9:1-33

Істину кажу в Христі, не обманюю, як свідчить мені моя совість у Дусі Святому: я маю великий смуток і безупинний біль у своєму серці! Адже я бажав би сам бути відлученим від Христа задля моїх братів, моїх рідних за тілом, тобто ізраїльтян, яким належить синівство, слава, завіти, законодавство, служіння й обітниці. Їхніми є батьки, від них же тілом і Христос, Який є Бог над усіма, благословенний навіки. Амінь. Не те, щоби Боже слово не збулося. Та не всі, хто від Ізраїля, є Ізраїлем. І не всі нащадки Авраама є його дітьми, але: В Ісаакові буде названо тобі нащадка! Тобто не тілесні діти є Божими дітьми, а діти обітниці вважаються за потомство. Бо ось якими були слова обітниці: Цієї ж пори прийду — і в Сарри буде син! І не тільки це, а й Ревекка зачала в той самий час близнят від нашого батька Ісаака. Та ще до їхнього народження, коли нічого — ні доброго, ні злого — вони ще не зробили, щоби передбачення Боже виявилося у виборі, не від учинків, але від Того, Хто кличе, — їй було сказано, що старший служитиме меншому, згідно з написаним: Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів. Що ж скажемо? Може, у Бога несправедливість? Зовсім ні! Адже Він сказав Мойсеєві: Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджуся, над ким хочу змилосердитися! Отже, це не залежить ні від того, хто бажає, ні від того, хто біжить, але від Бога, Який милує. Бо Писання каже фараонові: Власне, на те Я і поставив тебе, аби показати на тобі Свою силу, щоби прославилося Моє Ім’я на всій землі! Отже, кого хоче, Він милує, а кого хоче, робить черствим. А ти скажеш мені: Тож чому Він ще докоряє? Бо хто може протистояти Його волі? О, людино! Хто ти, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже витвір Тому, Хто його створив: Чому Ти зробив мене саме таким? І хіба не має влади гончар над глиною, щоби з тієї самої глини зробити одну посудину на честь, а іншу — на нечесть? Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити Свою могутність, щадив з великим терпінням посудини гніву, які були готові для знищення, щоби показати багатство Своєї слави на посудинах милості, які заздалегідь приготував для слави, — нас, яких покликав не тільки з юдеїв, але і з язичників. Як і в Осії, каже: Назву не Мій народ — Моїм народом, і нелюбиму — улюбленою. І буде: на місці, де сказано їм: Ви — не Мій народ, там їх назвуть синами Живого Бога! Ісая виголошує про Ізраїль: Хоч буде кількість синів Ізраїля, як піску в морі, але спасеться останок! Адже Господь, завершуючи і остаточно вирішуючи, здійснить [по справедливості] справу на землі, [бо справа вирішена остаточно]. Так, як про це провіщав Ісая: Якщо би Господь Саваот не залишив нам потомства, ми стали б, як Содом, і уподібнилися би до Гоморри! Що ж скажемо? Язичники, які не шукали праведності, осягнули праведність, — ту праведність, що з віри, а Ізраїль, який шукав Закону праведності, не осягнув Закону [праведності]. Чому? Тому що шукали не з віри, а з діл [Закону]. Вони спіткнулися об камінь спотикання, як написано: Ось, кладу на Сіоні камінь спотикання та скелю спокуси, і хто вірить у Нього, не буде засоромлений!